Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
Гнітюча тиша…
ГЕНЕРАЛ (повільно відрива погляд від своєї безцінної реліквії — незадоволено, наче він чогось не зрозумів): Що? (його обличчя набуває гидливого, зневажливого виразу) ЩО?
Начштабу і комбат виструнчуються — аж підбори клацають…
Із тумбочки, на якій червоніє розгепаний кавун, Сергій рішуче дістає свої манатки.
Входить лікар, злодійкувато оглядається: вони з Сергієм в палаті удвох…
ЛІКАР (радісно, але чомусь пошепки): Я вас поздоровляю! Вам небувало повезло!
СЕРГІЙ (похмуро): Так. Виноград виявився міцний… (вказує головою за вікно)
ЛІКАР^(продовжує): Ви можете стати інвалідом!
СЕРГІЙ (буркає): Спасибі. Я й так ним ледве тут не став, (продовжує збиратись)
ЛІКАР: Та ні! ОФІЦІЙНО! Нове розпорядження вийшло! Тільки нікому ні слова, тс-с-с… Ви — і такі, як ви — можете стати інвалідами! Потрібно буде, звичайно, для цього… ну, трохи напружитись… Попрацювати над своїми аналізами, щоб були хорошими… ну, в сенсі, поганими… Витратитись трохи, зрозуміло…
СЕРГІЙ: Лікар, хочете — теж по секрету? (лікар нахиляється, з острахом поглядаючи на рештки кавуна. Сергій стишує голос — зараз викаже величезний секрет…) Щоб бути інвалідом — у мене здоров’я не вистачить. (продовжує пакуватись) Скільки часу я тут згубив…
ЛІКАР (сумно): Будемо думати про те, що надбали… (бере шматок кавуна і, заглибившись у свої думки, їсть, дивлячись за вікно)
СЕРГІЙ (задивившись на кавун в руках у лікаря): Стійте!.. Тобто ні, їжте-їжте, я хотів сказати! (очі його гарячково стежать за яскраво-червоним шматком кавуна, що зникає в роті лікаря) Я зрозумів… Я все згадав… Дійшло!.. Лікарю, ура… Треба перевірити! (його думки несуться кудись із шаленою швидкістю, він механічно втирає лікарю білою серветкою червоний сік на підборідді, в пориві почуттів обіймає) Лікарю! Якби ви знали, як ви мені щойно допомогли! Щасливо!
Схопивши свою торбину, він кидається до виходу…
Календар Елмса. Всі дні до чорної лінії-дедлайну — закреслені хрест-навхрест. На столі — великий механічний будильник, його годинна стрілка ось-ось зіллється зі стрілкою дзвоника…
Елмс підхоплює зі столу грубезний стос паперу, несамовито торохкає його торцем об стіл раз, вдруге,
підрівнює краї, впихає рукопис у величезний конверт, заклеює його… Будильник дзвонить.
ЕЛМС: Встиг! Ура! Встиг-таки! УРРААА!
В цю мить — величезний пакунок з рукописом проривається — і на підлогу висипається…
…ГОРА ПАПЕРОВОЇ ТИРСИ.
Сергій — знов у своєму м’ятому цивільному, що злежалось на складі лікарні, — на ходу, поспіхом, закидає згорнутий жмут свого лікарняного збіжжя — на гору таких же жмутків у коморі… Черговий, тепер уже лікарняний, «апофеоз війни», через який йому довелось перебратись.
Він і перебирається — буквально: перелазить, в’язнучи ногами, через цю мерзенну купу жмутків нездоров’я — до виходу з підземелля — до широко відкритих воріт, — із яких ллється яскраве світло дня…
Бігцем покидає територію лікарні.
СТАРША МЕДСЕСТРА (з-за вікна проводжає його поглядом): Вижив. Медицина безсила…
Поміж дерев старого парку в яскравому світлі дня — над Сергієм кружляє, плавно опускаючись, перо сойки — чорно-біло-смугасте, як саме життя, з небесною блакитинкою…
Сигнал(Вставний епізод 7[39])
Зяюча чорнота космосу.
Величезний багатовимірний простір, що лякає уяву людини — відсутністю межі, опори, кінця… Океан без дна, міри… взагалі без нічого: згустки речовини розкидані на шалених відстанях в абсолютній, повній, безкраїй пустоті.
В цій чорноті — цяточки світла: зірки.
Зрідка вони холодно підморіують. Сигналять? Кому? Що? Якою мовою? абеткою? кодом? Чи вони вже згасли неймовірні часи тому назад — і єдине, що залишилось від цих мерців — оце світло?
Віддзеркалюючи небозвід, масляно погойдується внизу інший чорний океан — справжній, мокрий, солоний… Океан на планеті Земля. Точніше, океан на планеті Вода: саме так, більш точно,