Молоко з медом - Іоанна Ягелло
— Ага, бо якраз Фікуса неможливо не любити. Він безпроблемний, на відміну від дитини, яка без кінця плаче й какає, і взагалі.
— Та ну. Це лише дитина. Тобі так здається, бо ти просто тимчасово перебуваєш поза життям…
— Хіба я знаю? Мені здається, що це життя навіть краще за будь-яке інше. Я взагалі ні про що не шкодую. Набагато гірше те, що я не знаю, як воно буде далі. Мушу повернутися до школи, а Єву немає з ким залишити. Вона така маленька. Я не маю змоги віддати її до ясел, на няню просто грошей немає, а мама й Адам працюють і не покинуть роботу. Відчуваю, що на мене чекає якась серйозна розмова. А мама ще й сердиться, бо я розповіла їй, як виглядали відвідини Адріана. І вона вважає, що я вчинила нерозважно.
Розмова відбулася швидше, ніж Лінка сподівалася. Але мама й словом не згадала про Адріана.
— Слухай, — сказала вона. — Я взяла два тижні відпустки з понеділка. Ти мусиш нормально повернутися до школи. Це дуже важливо. Ти повинна скласти випускні. Не знаю, як там буде далі, перейматимемося цим пізніше.
— Справді? — зраділо спитала. Лінка. — А тобі не шкода? Тобто, відпустки не шкода?
— Ні. Я із задоволенням з нею посиджу. Гадаю, це й для мене добре.
Лінка не знала, що на неї чекає ще одна розмова. З Адріановим батьком. І назвати її приємною було складно.
— Син сказав, що намагався… але ти сказала: «Ні».
— Послухайте… Адріан… Так, він сказав, щоб я приїхала до Лондона. А я не хочу виїжджати. Тут всі мої близькі. І все, що мені дороге.
— Він прикро вражений. Поводиться так, наче ти йому відкоша дала…
— Ви, мабуть, розумієте. Я… я дуже кохала Адріана. Але тепер…
— А якщо він помилився? Не даси йому шансу?
— Не знаю, — зітхнула Лінка. — Якось… Щось перегоріло. Крім того, що б я там робила? Сама з маленькою дитиною? У цієї його тітки! — підвищила вона голос, проте тут-таки отямилася. — Пробачте. Я не повинна так говорити, але…
— А якби він сюди повернувся?
— Не знаю. Можливо. Але він не повернеться.
— Побачимо, — відповів батько.
Чи дала б вона йому шанс, якби Адріан повернувся? Лінка була певна, що ні. Хоча іноді ця впевненість її полишала. Зараз із нею був Оскар, вони проводили разом багато часу, ходили на прогулянки з візочком, наче обоє були батьками малої Єви. А що, якби Оскара не було? «Навіщо про це думати? — спохмурніла Лінка. — Адже він є. І я повинна просто радіти. Навіщо все ускладнювати?»
Березень
З мобільного додатка для молодих мам
Твоя дитина нарешті з’явилася на світ! Така маленька й тендітна, може, ти навіть боїшся взяти її на руки? Не бійся. Мама найкраще знає, як обходитися з немовлям. Зараз тебе може непокоїти багато речей. Чи досить у тебе молока? Чи не придушиш ти дитини під час сну? Чому малеча плаче? Чому зригує після годування? Не хвилюйся, невдовзі ти навчишся розуміти, чого потребує твоя дитина. Не забувай, що немовля не дуже добре бачить: усе здається йому чорно-білим і нечітким. Воно ще не впізнає рідних, але тебе вже так, бо відчуває твій запах. Дитина погано чує, бо вушні канали досі заповнені першородною змазкою. Малюк виглядає не найкраще: голівка деформована під час пологів, коли дитина протискується крізь родові шляхи, на личку можуть бути прищики, шкіра подряпана й зморщена, а тільце деяких немовлят повністю поросле волосками, так званим лануго. На голівці дитини є два м’які місця. Це тім’ячка, які із часом заростуть! Твоя дитина може втрачати вагу, і це нормально! Малюк наразі мало товариський: постійно спить, навіть двадцять годин на добу!
Читаючи описи, які регулярно оновлювалися в її мобільному додатку, Лінка постійно думала, що всі вони не мають рації. Єва була чудовою, щойно народилася. Не було в неї жодних прищиків і тим більше зморщеної шкіри! І тільки тім’ячка її лякали. Справді, вони скидалися на дірки в черепі, вкриті лише шкірою й волоссям. М’які. Здавалося, досить сильніше натиснути пальцем, і… Бр-р-р, який кошмар! Але оця маячня, що дитина, мовляв, не чує й не бачить — це ж просто дурня! Єва все чула, бачила й розуміла, у цьому Лінка була переконана! Правдою виявилося одне: мала весь час спала. Загалом, молода мама вважала, що така дитина не справляє жодних проблем. Після годування доня відразу засинала, а Лінка могла вчитися. Отупіння, яке переслідувало її під час вагітності, минуло, і дівчина цілими годинами просиджувала за письмовим столом або у фотелі. Навіть, коли годувала малу, бо годування могло тривати й сорок хвилин. Тоді Лінка читала підручники й обов’язкову літературу, упевнена, що якби не дитина, вона б точно стільки не вчилася. Її б постійно спокушали якісь прогулянки, подруги, розваги… А так — Лінка була, наче в’язень, який через відсутність інших можливостей, пише дисертацію. Проблемою залишався тільки догляд Єви, коли Лінка мусила ходити до школи.
— Може, мені покинути роботу? — сказала Лінчина мама. — Бо що можна зробити ще?
— Викинь це з голови, — заперечив Адам, який саме наливав воду до ванночки. Він від початку запропонував, що може купати маленьку, коли тільки буде вдома. Робив це, коли ще Кай був малим, дуже це полюбив і чудово давав із купанням раду. — Роботу легко покинути, зате важко знайти. Крім того…
— Та знаю. Ми собі не можемо цього дозволити.
— Знаєш, що? Можливо й можемо. Але в такому разі ми могли б узяти няню.
— Я отримаю гроші на дитину. А коли владнається справа з аліментами, то ще по 500 злотих щомісяця. Не знаю, треба перевірити, бо є якісь обмеження…
— Я шукав в інтернеті. Можна спробувати знайти няню на неповний день. Я йду на роботу пізніше, вона може прийти о дев’ятій, навіть о десятій. У Лінки уроки до 15–16 години. Може, досить було б на 6 годин? Якби знайти няню, скажімо, по 12 злотих за годину, то…
— Треба розраховувати на півтори тисячі.
— Якраз. Дитячі гроші і п’ятсот злотих, — зауважила Лінка.
— Я можу продати машину, — запропонував Адам.
— Ти здурів?
— Чом би й ні? Вистачило б на няню, ще й на кращу.
— Ну, не знаю, — мама явно сумнівалася. — Няня — це все-таки чужа людина. Невже ми довіримо незнайомій жінці нашу Євуню?
— А є інший вихід? Думаю, треба перестати займатися «якбитологією» й почати когось шукати.
У
