Українська література » Сучасна проза » Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

Читаємо онлайн Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон
після того як п’ять годин пряжився на щоглі, стежачи за морем. — Капітане Доуне, за скільки б можна було купити в Сан-Фран-циско ще два хронометри — не нові, звісно, але добрі?

— Доларів за сто, — відповів капітан.

— Гаразд. Цю суму малося поділити на нас трьох, а тепер я сам її даю, отож не кажіть, що я скнара. Оголосіть матросам, що я, Саймон Нішіканта, виплачу сто доларів золотом першому, хто побачить землю на вказаній містером Грінліфом довготі й широті.

Але й матросам, що обліплювали щогли, судилося розчарування. Лише два дні довелося їм видивлятись на обрій, заробляючи нагороду. І винен тому був не самий Дег Доутрі, хоча й того, що надумав і зробив він, вистачило, б, аби позбавити їх змоги видивлятись далі.

Якось він був спустився в комору під кают-компанією, і його погляд випадково впав на ящики з пивом, закупленим для нього. Він перелічив ящики, не повірив сам собі й, присвічуючи сірниками, перелічив знову. Тоді обшукав цілий трюм, марно сподіваючись, що знайде решту ящиків, десь закладених.

Нарешті він сів під відчиненою лядою в підлозі кают-компа-нії й добру годину просидів у задумі. Це знову єврей, вирішив він; той єврей, що погодився купити для «Мері Тернер» тільки два хронометри, а не три, і що ствердив їхню умову забезпечити Доутрі пивом на ціле плавання, по шість кварт на день. Стюард перелічив ящики ще раз: їх було три. У ящику двадцять чотири пляшки; отже, пива лишалося тільки на дванадцять днів. А за такий час судно ледве-ледве могло допливти до найближчого порту, де можна купити пива.

Раз надумавшися, стюард не гаяв часу. Він виліз із трюму, зачинив ляду і, побачивши, що вже чверть до дванадцятої, заква-

225

8 Джеррі-островик

пився накривати на стіл. Прислуговуючи компаньйонам за обідом, він насилу стримувався, щоб не вивернути велику миску горохової юшки на голову Саймонові Нішіканті, та й то лиш завдяки тому, що, сидячи в коморі, уже надумав зробити щось у трюмі, де лежали барила з питною водою.

О третій годині, коли Старий Моряк, як усі гадали, куняв у своїй каюті, а капітан Доун, Грімшо та половина матросів ліпилися на щоглах, силкуючись своїми очима витягти із сапфірових вод океану Левину Голову, Дег Доутрі проліз у люк і трапом спустився до великого трюму. Там довгими рядами, з проходами між ними, лежали боком добре вкріплені барила.

З-за пазухи стюард витяг коловорота, а із задньої кишені — півдюймове свердло. Ставши навколішки, він просвердлив дно в першому барилі, і з нього вдарила цівка води. Він працював швидко, посуваючись проходом у сутінь далі від люка й свердлячи барило за барилом. Коли дійшов до кінця першого ряду, на хвильку спинився й прислухався, як дзюрчить вода з багатьох півдюймових дірок. І чутке його вухо вловило таке саме дзюрчання з другого проходу, від правого борту. Прислухавшись пильніше, Доутрі впевнився, що чує скрегіт свердла в твердому дереві.

Він заховав свого коловорота — а за хвилину поклав руку на плече чоловікові, якого не міг упізнати в півмороці; той чоловік, стоячи навколішки й важко дихаючи, вперто свердлив днище барила. Заскочений, він і не пробував утікати; присвітивши сірником, стюард побачив зведене до нього обличчя Старого Моряка.

— Господи! — зчудовано прошепотів Доутрі. — На якого біса ви випускаєте воду?

Рукою він відчув, як тремтить із хвилювання все стариганеве тіло, і йому стисло серце співчуття.

— Та дарма, дарма, не бійтесь мене, — шепнув він. — Скільки ви вже просвердлили?

— Усі в цьому ряду, — шепнув на відповідь старий. — Ви не скажете… отим?

— Я? — тихо засміявся Доутрі. — Та коли хочете знати, ми в ту самісіньку гру граємо, хоч мені й невтямки, нащо вона вам. Я оце тільки-но докінчив той ряд, що по правому борту. Знаєте що, сер? Ушивайтесь хутчій лишком, поки тихо. Вони всі стовбичать на щоглах, і ніхто вас не побачить. Я сам докінчу все, зоставлю води днів, скажімо, на дванадцять.

— Я б хотів поговорити з вами… Пояснити, у чому річ, — прошепотів Старий Моряк.

— Авжеж, сер, і я щиро признаюся, що мені хтозна-як кортить почути. Я хвилин за десять прийду до вас у каюту, і ми побалакаємо як слід. Та хай там яка ваша гра, а я з вами. Раз — що мені треба хутко дістатись до якогось порту, а друге — що я дуже люблю й шаную вас. Ну, біжіть. Я прийду хвилин за десять.

— Ви мені дуже до душі, стюарде, — тремтячим голосом промовив старий.

— І ви мені, сер, — у тисячу разів дужче, ніж оті жмикрути, ваші компаньйони. Та дарма, за це потім. Вибирайтеся звідси, а я випущу решту води.

За чверть години, поки троє жмикрутів ще стовбичили на вершечках щогл, Чарлз Стоу Грінліф уже сидів у своїй каюті й цідив віскі із содовою, а Дег Доутрі стояв перед ним, зіпершись на стіл, і цмулив пиво просто з квартової пляшки.

— Може, ви не здогадуєтеся, — почав Старий Моряк, — але це вже четверта моя подорож по скарб.

— Цебто?.. — спитав Доутрі.

— Атож. Ніякого скарбу нема. І ніколи не було — ані Левиної Голови, ані баркаса, ані таємних пеленгів.

Доутрі спантеличено пошкріб у своїй шпакуватій чуприні й визнав:

— Ви таки вбрали мене в шори, сер. Я вже був направду повірив у ваші байки.

— А я визнаю, стюарде, що дуже радий почути від вас таке. Бо це показує, що я маю ще трохи клею в голові, коли зумів одурити такого чоловіка, як ви. Неважко одурити людей, що думають тільки про гроші. Але ви не такий. Ви живете не задля самих грошей. Я придивлявся, як ви поводитесь зі своїм собакою. І бачив, як ви ставитесь до свого чорношкірого. І спостерігав, як ви п’єте своє пиво. Якраз тому, що вам не сняться день і ніч закопані скарби, вас куди важче ошукати. А тих, хто марить скарбами, пошити в дурні на диво легко. То люди дешевої породи. Натякніть їм на зиск у сто доларів за долар, і вони робляться як голодні щуки, що хапають гачок із принадою. А натякніть про тисячу або десять тисяч за долар — і вони зовсім навісніють. Я старий чоловік, дуже старий. І хочу дожити до смерті по-людському — сито, вигідно, пристойно.

— І любите далекі подорожі? Уже мені трохи розвидняється, сер. Тільки-но судно наблизиться туди, де насправді нема ніякого скарбу, трапляється якась невеличка пригода — вода витікає абощо — й доводиться вертати

Відгуки про книгу Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: