Син сонця - Мирослава Горностаєва
— Нічого, тримайся, друже! Сюди прийде підмога від князя Гастінапуру, Я вже послав гінця. А куди поділись Арджуна з Крішною?
— Не знаю! — зітхнув Шашуварман, — щезли як тіні!
Підмогу тригартам привів сам Дурьйодгана, а на місце піхотинців-тригартів стали найманці Крітавармана, і бій закипів з новою силою. Карна став на чолі лави, бо князь Гастінапуру геть знесилений пораненнями, ледве одбивався і трохи не втратив стягу, але з бою не виходив. Панчали Дгріштад'юмни, розлючені втратами, бились наче демони, та Карна нищив ворожих воїнів одного за одним, наче полум'я сухостій. Колісниці синів, його вірне прикриття, трималися поруч, і Карна радів, що хлопці ще живі.
— Гей, Карно! — почувся голос Ашваттгамана, — залиш мені Дгріштад'юмну! Я сам хочу прикінчити вбивцю батька!
— З задоволенням! — озвався Вайкартана, і його стріла вп'ялася в лице піхотинцю- панчалу, що намагався дістати до Драуні списом, — а де це Арджуна?
— Ти все про Арджуну… Я сам його шукаю! Чув, що його перепинили саки і трохи не прикінчили. А до того ми з ним зітнулись — і маєш…, - Ашваттгаман вказав на втикані стрілами лати, — але сьогодні Непереможний неохоче йде на двобій! Може теж… тебе шукає?
— Може! — буркнув Карна і тут таки відчув різкий біль і теплий струмочок, що побіг під латами.
— Стій, Карно! — кричав Дгріштад'юмна, — я прикінчу тебе, низьконароджений!
— Набік, Вайкартано! — вигукнув Ашваттгаман, — Ти ж обіцяв! Я зараз відправлю до царства Ями цього виродка серед панчалів! Зараз у нього за спиною немає Арджуни, хай сам і відповідає за свій злочин!
— Відповідь тобі дасть мій меч! — озвався брат Драупаді, - той самий, що відповів твоєму батькові, брагману лише за назвою!
— Пропусти ж мене, Карно! — крикнув Ашваттгаман у безсилій люті.
— Бийся, я прикрию! — озвався Карна, і висмикнув закривавлену стрілу Дгріштад» юмни, — набік, Шальє! Набік!
Карна, б'ючи з лука по піших, побачив краєм ока, що Ашваттгаман зчепився таки з князем панчалів і нині таранив його колісницю. Та раптом звідкись свиснула важка стріла, і Драуні сповз на дно свого повозу.
— Пхальгуна! — мовив Карна, — ось і ти, брате! Ну, нині ти мій! Давай, Шальє! Затуляєм Ашваттгамана! Лівий розворот!
То дійсно був Арджуна зі своїм усміхненим візничім.
«Треба поглядати на Крішну, — подумав Вайкартана, — аби він і по мені не влучив тим променем, від якого зціпеніли тригарти…»
— Арджуно! — покликав Карна, усміхаючись, — ми будемо битися, чи ні? Облиш-но Драуні і повертай на мене!
Візничий Арджуни похитав головою у відповідь на якісь слова Пхальгуни, і колісниця Непереможного звернула вбік.
— Арджуно! — знову крикнув Карна через гомін бою, — я ж люблю тебе як брата! А ти тікаєш від мене!
— Піхота відступає! — гукнув ззаду Крітаварман, — я нічого не можу зробити! Карно, якщо піші вдаряться бігти — нам кінець!
— Прикриття за мною! — крикнув Карна, і його сини розвернули колісниці навпереріз пішим ратникам, що відходили під натиском панчалів.
— Це куди ви зібрались, хлопці? — гукнув Карна до піших, — до матусь на коржики? Рано, ще не вечір! Збір! Збір!
Він схопив свою мушлю і пронизливий звук пронісся полем.
— Збір! Гуртуймося! Ставай до лави! Відваги, діти мої! Я вас прикрию! Сміливіше! Шальє, вперед!
Колісниця Карни врізалася в ряди наступаючих панчалів як кривава коса смерти. Сини його рушили за ним. Панчали спробували було оточити колісниці, але не витримали обстрілу і кинулися врозтіч.
— Джая, хлопці! — гукнув Карна до піших, — князь Ангу йде до бою! Хто хоче підтримати його?
Вояцьке щастя і складається з таких ось хвилин піднесення. Прибадьорена піхота кинулася вперед з переможним ревом.
— Драуні! Де Драуні?! — закричав Карна, побачивши поблизу Крітавармана.
— Ще живий! — озвався врішнієць, — він отямився від удару і бився з Арджуною, доки не втратив візничого!
— Де вони зараз? Де?!
— Драуні якийсь час сам правив конями, та ще й намагався стріляти! Але четвірка понесла і більше я його не бачив! А твій Арджуна знову щез! Він, мабуть, і справді тебе боїться!
— Та ні! — сказав Карна, — тут інше! Інше!
І раптом воїн побачив, що прикривають його лише дві колісниці.
— Сини мої, де Сушена?! — вигукнув він.
— Сушена пішов до Світла! — почувся голос Сатьясени, що тремтів од сліз, — онде його колісниця, батьку, а сам він уже ніколи не стане до бою!
— Туди, Шальє, - сказав Карна із стогоном, — туди.
Сушена лежав на дні свого повозу. Ворожа стріла пробила йому лати і увійшла в горло. Хлопчина зійшов кров'ю за лічені хвилини, і на посірілому смаглявому лиці так і зостався відсвіт відважного завзяття.
— До зустрічі, сину! — вимовив Карна, — за мною, діти мої! Ми вже близькі до мети, і прорив майже вдався!
Дійсно, військо Пандавів відходило, і Бгімасена ніяк не міг спинити відступ.
— За панчалами, Шальє! — крикнув Вайкартана, — сьогодні треба їх добити!
За клином Карни розгортались лави підкріплення, які вів Дурьйодгана. Вайкартана керував удар туди, де був Бгімасена, котрий замінив пораненого Юдгіштгіру та кудись зниклого Арджуну. Шалья, розпалений битвою, гнав коней вперед, незважаючи на рани, та забувши про небезпеку. Він уже не намагався шкилювати зі свого ратгіна — гордий князь мадрів починав розуміти, з ким звела його доля. Нині Шалья теж вишукував поміж ворогами стяг Пхальгуни. Та Арджуни все не було видно.
А тим часом Арджуна вийшов з битви, бо сказали йому, що смертельно поранив Юдгіштгіру Карна і недовго лишились жити старшому брату. Розпач переповнив серце воїна, тому порадив йому
