Дочка Медічі - Софі Періно

— Дивно! Його присутність — саме та втіха, якої потребує Марго. Цікаво, хто його покликав — гарненька герцогиня чи наша сестра?

Жийона вже в моїх апартаментах. Я сідаю на край ліжка, а вона стає на коліна, допомагаючи мені розбутися. Мати затримується. Ми обоє знаємо причину.

— Ви маєте втомлений вигляд,— каже вона.— Знаю, ми думали, що ви вечерятимете з усіма, але краще я накажу служникам принести вам щось сюди.

Я маю бути розчарована, але натомість відчуваю полегшення. Мені не доведеться бачитися з герцогом.

— Я вдячна вам за турботу, пані. Я охоче залишуся у своїх апартаментах.

Отже, моя мрія піти до каплиці не здійсниться; будь-яка вилазка за межі цієї кімнати дасть Анжу підстави пліткувати, що в мене побачення з Гізом. Якщо я замкнуся тут, цього теж може бути недостатньо, адже мій брат натякатиме, що я запросила герцога до себе.

— Я буду рада, якщо хтось складе мені компанію. Ваша величносте, будьте так люб’язні прислати до мене когось.

Я навмисно не кажу, кого саме хочу бачити, сподіваючись переконати матір, що я не боюся шпигунів.

Залишившись на самоті, я міркую над тим, як краще вчинити. Я не можу передати листа герцогу. Поза-як Генріх не знає, що Анжу хоче зашкодити нам, він може мимоволі посприяти лихим задумам мого брата. Я маю попередити його, а також повідомити, що з моїм здоров’ям усе гаразд, небезпека минулася. Біль, що стискає моє серце від спогадів про його засмучене обличчя у дворі, нагадує мені, що рішення відмовитися від герцога не знищило моїх почуттів до нього. Я можу бути безжальною до себе, викорінюючи моє легковажне захоплення, але не можу втриматися від співчуття до Генріха — це було б не по-християнськи.

Стукіт у двері свідчить про прибуття баронеси де Рец. Улюблений вибір матері, коли за мною треба наглядати.

Вона вітає мене поцілунком, перш ніж умоститися на стільці.

— Почитати вам, ваша високосте?

Щойно вона розпочинає, заходять Генрієтта з Шарлоттою, а за ними — дюжина служників, які несуть мідну діжку та глечики з окропом.

Баронеса де Рец звертає до герцогині запитальний погляд. Анітрохи не знітившись, моя люба подруга відповідає:

— Лейб-медик радить її високості помитися.

Як майстерно бреше Генрієтта! Сподіваюсь, одного дня я зрівняюсь із нею. Це справжнє диво, і воно приносить неабияку користь. У кімнаті здіймається метушня, поки діжку заповнюють водою, а навколо неї встановлюють ширму. Розслабившись у ванні, я шукаю привід відіслати мою гувернантку достатньо далеко, аби спокійно поговорити з моїми подругами.

— Баронесо, будь ласка, читайте далі...— коли жінка повертається до свого стільця, що стоїть з іншого боку ширми, Генрієтта шепоче мені на вухо: — Це правда, що ви порвали з Гізом?

— Так має бути,— шепочу я у відповідь.

— Пані де Сов,— Генрієтта говорить гучніше, ніж потрібно,— будьте люб’язні, принесіть останні глечики,— потім, приглушивши голос так, що її зовсім не чутно через звук води, що ллється, вона каже: — Я рада, що ви визнаєте, що жоден чоловік важливіший за ваше щастя, але, запевняю вас, достатньо лише зробити вигляд, що ви відмовилися від нього. Серце герцога розбите.

Баронеса робить паузу, гортаючи сторінку. Я сиджу мовчки, від хвилювання дух спирає у грудях. Коли баронеса повертається до читання, я беру Генрієтту за руку й шепочу:

— Мені дуже прикро. Перекажіть йому це. Але моя печаль нічого не змінює. Перекажіть і це.

— А я гадала, що ви закохані в нього,— я відвертаю погляд.— Що ж, моя сестра буде рада дізнатися, що ви припинили стосунки з ним,— мій погляд знову зосереджується на ній.— Принаймні я так думаю.

Вона змінює тему, а я відкидаюсь назад і заплющую очі, стримуючи сльози. Чому так боляче робити те, що належить?

Уранці її величність забирає мене на месу. Шлях до каплиці — найдовший, який я долала відтоді, як захворіла. Я відчуваю, як відновлюються мої сили, коли я бачу вівтар і різнобарвне світло, що проникає крізь вітражі й омиває моє тіло священним блиском. Карл щасливий бачити мене і робить усе, аби мені було затишно. Я не бачу мого герцога. І це добре. Потім до вівтаря піднімається кардинал Лотаринзький — приголомшливе видовище. Його обличчя надто схоже на обличчя племінника. Проте щойно його преосвященство починає говорити, я зосереджуюсь на його словах, а не на його зовнішності.

Я знаю, що Бог — скрізь, завжди, але часто доводиться приймати це на віру, натомість сьогодні я відчуваю присутність Його. Мене охоплює надзвичайний спокій. Навіть Анжу, який сидить неподалік, не може зіпсувати цю мить. Святе причастя зміцнило мій дух, тож, коли я виходжу з каплиці й бачу герцога, я реагую вельми спокійно. У цьому немає нічого дивного: попри те, що я присяглася уникати непристойних контактів із ним, ми все одно будемо змушені зустрічатися публічно. Якщо він не переслідуватиме мене, сподіваюсь, усе буде добре.

Я повертаюсь до своїх апартаментів і, напівлежачи, умощуюсь біля вогню. Я читаю в компанії баронеси де Рец і баронеси де Сов, коли раптом вривається Анжу. Його супроводжує Гіз.

— Люба сестро,— каже він,— подивіться, кого я привів до вас. Щастя, що ми не застали вас у ліжку, це було б непристойно,— він хитро підморгує, й мені зводить живіт від огиди. Мій брат — справжній демон.

Шарлотта підводиться, звільняючи місце чоловікам. Відчайдушним стрімким рухом я хапаю її за руку і змушую сісти.

З баронесою де Рец мені не щастить. Перш ніж я повертаюсь до неї, вона каже:

— Ваша високість бажає сісти?

— Хай сідає мій