Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Якщо хочете знати, таємне послання, написане на моєму яйці, повідомляло: «Пішов нахуй».

Айрін Кейсі: «Так, — сказав він, його підборіддя дерло мені збоку шию бородою. — Так. Тааак. О, так». Він сказав: «Будь ласка».

Його стегна штурхнули мої так сильно, що одна, дві, три тріщинки побігли блискавками по кризі піді мною. Вода лизнула кригу, вихопишись із-під низу. Білі тріщини, що зигзагом біжать до берега.

Шот Даньюн: Не знаю чому, але на моєму яйці було написано: «Ґрін Тейлор Сіммз».

Айрін Кейсі: Піднявшись на ліктях, чоловік подивився вниз і сказав: «У тебе кров».

Він дивився на мою руку, бо всередині мого кулака я так міцно тримала монету, аж золото прорізало мені шкіру. Краї монети вирізали ідеально круглий шрам, глибший угорі та внизу. Чоловік розігнув мої пальці, і під ними золота монета була мов різдвяна на яскраво-червоному тлі моєї крові. Ще через кілька тижнів після Нового року на моїй долоні був пурпуровий синець, датований 1884 роком.

І чоловік сказав мені: «Візьми її. Заплатиш за чистку светра».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: До сьогодні у Руйнувальних Ночей не було уособлення, і мені видається нерозумним створювати його. Не існує такого феномена, як «флешбеки». Немає ніяких безсмертних «істориків». Що здається вірогіднішим — уся ця маячня з мандрівками в часі? Чи все-таки те, що один молодий чоловік збожеволів?

Стверджувати інше було б легковажно та безвідповідально.

Айрін Кейсі: Чоловік натягнув свої штани, його штука все ще парувала від крові та сечі. Усе ще сочилася спермою. Він застібнув зіпер і роззирнувся навсібіч. Подивившись униз на мене, він сказав: «Зачекай, поки я піду».

І він пішов угору за течією по воді, поки не зник за найдальшою межею.

Тіна Щосьтам: Ні, справжня брехня і справжні брехуни — це Ехо Лоуренс і Шот Даньюн, бо вони знають правду, але не скажуть. Ви можете стрибнути назад у часі й підправити події. І вони й досі щоночі намагаються це зробити.

Айрін Кейсі: Мої ноги розкинулися проти синього різдвяного неба. Мій светр задубів, вмерз у кригу в багатьох місцях. Очима, напівсонними від удушення, я дивилася, як крізь тріщини довкола мене булькає вода. Мої вуха чули, як виє та стогне ріка, розтягаючи навсібіч уламки криги.

Живі-живісінькі кров і сеча, що витекли з мене, бралися кригою. Як і сперма того чоловіка.

Річкова крига совалася й тріскалася. Оживала.

Тіна Щосьтам: Саме так більшість впливових людей передбачає події та отримує з них свій зиск. Можливо, саме так у деяких людей усе завжди опиняється під контролем. А можливо, ці стрибки назад обмежені тільки новою історією. Не знаю. І ви не можете знати. Усе, що я знаю: люди це роблять. І не хочуть, щоб це робили ви.

Айрін Кейсі: Я просто дозволяю кризі тягти мене все глибше в холодну глибину, коли мої вуха чують голос, що долинає з кущів. У рогозах уздовж берегів замерзлої річки чийсь голос сказав: «Місіс Кейсі?» Сказав: «Айрін?»

Голос сказав: «Мамо?»

І майже голий хлопець вийшов звідтіль, вибиваючи дрижаки, охопивши себе руками.

Спереду його трохи прикривав шматок блакитного паперу. Як ото в лікарнях. Він стояв у паперових шльопанцях і казав: «Ніяк не міг піймати тачку».

Голосно клацаючи зубами, хлопець сказав: «Я спізнився». Він сказав: «Я спізнився?»

Ехо Лоуренс: Лікарняний браслет з номером, який був на Честері в той день, датований тим числом, коли вони витягли його з річки. За дев’ятнадцять років до того, як Рент увігнав свою машину в ту саму течію. Цей браслет усе ще в мене. Чет віддав його мені.

День, коли Рент зник у річці, і день, коли Чета винесло на берег, — це було 21 грудня.

Айрін Кейсі: Хлопець стояв на замерзлій багнюці, підібгавши пальці ніг, хукаючи на обидві долоні парою з рота. Усе його тіло скоцюрбилося та двигтіло, мов тощавий кулак, і він казав: «Усе буде в порядку… Ти будеш у порядку…»

Його руки геть пошрамовані — вздовж і впоперек. Його зуби, що гучно стукотять, зовсім чорні.

За віком, може, не більше ніж старшокласник.

Якщо не рахувати якогось блакитного папірця, він стоїть у цих рогозах голий, мов немовля.

Недді Нельсон: Нехай це звучить бридкувато, але хіба Рент не одружився на власній мамі? Хіба він не змінив ім’я на Честер Кейсі й не осів там, щоб ростити дитину? Щоб допомогти ростити себе самого?

Айрін Кейсі: Я не могла навіть сісти — так сильно вмерзла в кригу. Я не могла дістати досить далеко вниз, щоб підтягти джинси і трусики.

Голий хлопець непевними кроками йде до мене по уламках криги, які соваються й перехняблюються. Він усе продовжував казати: «Не рухайся». Усе казав: «Тебе поранено».

Річка рвалася на волю, заливала кригу, а він казав: «Ніколи не пробуй їхати автостопом у такому осьо прикиді».

Його блакитні паперові шльопки ковзають і соваються, він підходить і зупиняється біля мене, нахиляється вниз, щоб допомогти мені з трусиками, з джинсами. Коли його охоплені дрожем пальці простяглися досить близько, щоб дістати мене, між нами проскочила іскра. Від нашого дотику — статична іскра: вона вискочила з сухим тріском. Електрично-яскрава у світлі дня. Між кінчиками наших пальців.

Недді Нельсон: Хіба не схоже — на Трійцю? Рент, і Честер, і старий Ґрін Тейлор Сіммз — ніби в католицькій вірі: троє людей, які є одним і тим самим, але розділені між собою?

Айрін Кейсі: Змерзшись докупи, ми рачкуємо подалі від розколотої криги, мої вуха чують, як річка плюскотить за нашими спинами. Мій різдвяний светр розтягнутий і брудний. Поплямований червоним і жовтим. Кров’ю та сечею. Мішкуватий і спаскуджений.