Після кави - Абдул Рашид Махмуді
— А ти, чоловіче, як ти міг зайти в сауну в шортах? Хіба ти не знаєш, що це заборонено?
— Заборонено? — з побоюванням перепитав він.
Генерал підвищив голос.
— Це очевидно. Починай знімати шорти — приходь до тями.
Відень сперечається зі своїм народом про їхні традиції.
Але тут молода жінка кинула виклик генералу.
— Хто сказав, що бути голим у сауні — це обов’язково? — несхвально запитала вона.
Генерал трохи затнувся, перш ніж відповісти:
— Зрозуміло, що будь-який одяг переносить мікроби.
Молода жінка одразу відрізала:
— А навіщо ви принесли рушник, на якому сидите? Хіба він не має мікробів? А чому ви не заперечуєте проти рушника, який на мені? Хіба він не переносить мікроби? Хіба він не більший за шорти? Подивіться.
Миттєво вона підвелася й розгорнула рушник зі свого тіла:
— Подивіться, як там повзають мікроби.
Вона роздяглася, і, о, яке чудове тіло! Це було схоже на іскру блискавки. Він не міг дивитися на неї, тому опустив погляд. У Вільгельма відвисла щелепа.
— Попри це, — продовжила молода жінка, — я віддаю перевагу рушникові з усіма його мікробами.
Вона знову спокійно обгорнула тіло рушником і сіла. Після мовчання генерал заговорив.
— Усе, що я хотів сказати, це те, що ми прийшли сюди, щоб відпочити й залишити все погане позаду, і в такому випадку вигляд цих шортів здається невідповідним.
— А може, і рушник невідповідний? — запитала молода жінка.
Генерал замовк, але молода жінка не дала йому оговтатися:
— Це місце відкрите для всіх, і це не нудистська колонія чи ви гадаєте, що люди повинні поводитися, як стадо?
Вона казала правду! Генерал опустив голову. Здавалося, що Вільгельм хотів зменшити ефект від поразки свого лідера, тож він підвівся, щоб розпорошити обігрівач ароматною рідиною. За кілька секунд у повітрі розвіявся аромат лаванди, але це не сподобалось генералу й він повернувся до ревів.
— Я мільйон разів казав тобі, Вільгельме, що мені не подобається запах лаванди!
Однак Мідхату сподобався розслабляючий запах, і він піддався йому, особливо після збудження від виду оголеної молодої жінки. Дивним було те, що після тієї дивовижної сцени вона сиділа спокійно й тихо, ніби нічого й не сталося. І ось він сидів на більш високому рівні позаду неї. Якби він нахилився трохи ліворуч, то міг би побачити поверхню її чарівної щоки. Він обережно нахилився. Її щока була м’якою, як у новонародженої дитини. На ніжне вухо звисали пасма каштанового волосся. Плин часу не пошкодив колір обличчя. Але залишімо час осторонь і приймемо благословення, коли бачимо красуню, над якою час невладний. Чому вона вдалася до того, щоб роздягтися догола? Достатньо того, що вона сказала про рушники та мікроби, аби заперечити генералу й його помічнику Вільгельму. У будь-якому випадку, її оголення добило Вільгельма. І зброя, до якої вона вдалася, була смертельною для генерала. З такою зброєю дівчина змогла б перемогти в будь-якій дискусії. У всякому разі, вона використала свою зброю, щоб захистити його. І вона заслуговувала на подяку. Він був готовий дякувати їй, опустивши голову з усмішкою, але вона — і як це було соромно! — не звернулася до нього. Вона ніби хотіла довести, що підтримала його, щоб захистити принцип, спрямований на конкретну людину. Нехай Бог дасть більше таких, як вона. Дівчина вчинила правильно, навіть якщо він і не розумів, чому вона оголилась. А вона була німфою! Отже, у цьому пеклі був куточок, який був зарезервований для раю. Подібний закуток існував в Абу Кабірі. Амаль, дівчина в зеленому береті, щодня проходила повз його вікно, наче свіжий вітерець, що віє брудним містом, з його подихами, які, здавалося, нікого, крім нього, не турбували. Він кликав на допомогу Милосердного, щоб вирвав його з цього мулу, поки Господь не полегшив йому життя та не зменшив страждання, відіславши Амаль, хоча й тимчасово. В Ісмаїлії теж був такий куточок, але він був просторим і займав найбільшу, найзеленішу частину міста. А скільки там було німф! Постійно була Сальва, а вранці Ібтісам, і продавчиня парфумів по п’ятницях, Махасен аль-Хелу раз на рік, і іноземні дівчата на велосипедах у відвертих шортах.
Можливо, дівчина з рушником вчинила правильно, бо захищала принципи. Якби вона звернулася до нього, зрозуміла б, що він знищений зсередини. Санія зруйнувала його. Вона пішла в інший світ, але залишила в ньому глибокий острах. Чому тоді він запанікував перед генералом? Він міг би відповісти адекватною німецькою, замість того, щоб почати знімати шорти в непрощенній покірності. Після Санії Мідхат почав відчувати провину без видимої причини. Весь час, поки жив із нею, він був підлеглим, знаходячи різні засоби лицемірити, щоб уникнути її злості. Він став боягузом, і безхребетність пустила в ньому глибоке коріння. Але, усе ж таки, йому вдалося втекти. Він зігнувся проти бурі, поки, нарешті, вітер не вщух, і він залишився стояти... Він урятувався завдяки своєму боягузству та завдяки творчості.
* * *
З вікна Мідхат спостерігав, як білий «мерседес» під’їхав і припаркувався біля дверей будинку. Чому приїхав господар, якщо кілька днів тому отримав орендну плату за місяць? Що він хоче? Попередити за місяць залишити квартиру, як вони домовлялися? Ця думка засмутила й роздратувала чоловіка. Квартира була затишною, надзвичайно елегантною, і в ній було все необхідне, включно з телевізором і музичним обладнанням. Це помешкання йому подобалося. Він покривав витрати на технічне обслуговування та замінив усе, що було пошкоджено. Коли Мідхат уперше побачив помешкання й воно припало до душі, пан Лопес, господар, попередив, що це квартира його дочки. Дівчина зі своїм хлопцем зараз у Парижі, але могла повернутися в будь-який час. Батько сподівався, що так і станеться, бо не схвалював їхні стосунки. Якби вона повернулася, батько попросив би покинути квартиру, попередивши заздалегідь. Отож вони домовилися про орендну плату, яку він називав «дуже комфортною». Це було основою угоди.
Мідхатові побоювання підтвердилися, коли пан Лопес почав розмову.
— Вибачте, що турбую вас, але я в дещо скрутному становищі.
Яка причина? Чоловік не здавався пригніченим і був таким же елегантним, як завжди, у
