Після кави - Абдул Рашид Махмуді
Студенти кафедри соціології, що досягли високих успіхів, вважали найбільшою нагородою отримання ступеню доктора соціології в університеті Сорбонни, так само, як це робили деякі їхні професори в минулому. Хіба не природно мати ті ж амбіції, якщо він із дитинства був знайомий з європейськими принадами? Маріка виховала його й навчила своєї мови, також навчила французької мови в ранньому дитинстві, і він познайомився з іноземцями на околиці в Ісмаїлії, і ходив на французький пляж. Салем, не знаючи й усупереч собі самому, надав йому доступ до бібліотеки з купою романів, перекладених з англійської та французької мов.
Але зустріч із Сальвою потягне його назад у минуле й закриє двері майбутнього. Вона не навчалася в університеті, не могла говорити жодною іноземною мовою, і повністю залежала б від нього, поки б не адаптувалася, якщо вона взагалі зможе пристосуватися.
— Дурниця, — сказала Маріка. — Ти не можеш відмовити дівчині через те, що вона не отримала диплом університету. Скільки взагалі коштує університетський диплом? Ти знаєш, що я кинула навчання, хоча спочатку планувала вступити до Атенського університету. Але я все відкинула, коли на горизонті з’явився твій дядько Салем і був задоволений атестатом про середню школу. — Мій любий, — ніжно продовжила вона. — Коли справа доходить до Сальви, тобі не потрібні ступені. Ця дівчина обожнює тебе й буде піклуватися та підтримувати тебе, коли ти будеш за кордоном, і вона підтримає тебе, якщо настануть важкі часи. Яка цінність диплома в порівнянні з цими цінностями? Забудь про диплом, його можна компенсувати, а якщо не компенсувати, то любові й вірності буде достатньо для вас обох.
Але була ще одна думка, яку він приховував і не озвучував. Наявність Сальви завадила б йому повністю зануритися в європейські пригоди й життя. Європейська пригода... Це була остаточна спокуса.
Дивним було те, що душевні муки, яких він зазнав, схожі з потерпаннями головного героя роману Тахи Хусейна «Адіб», який зіткнувся з тією ж спокусою — вибирати між дружиною чи навчанням. Герой роману вирішив пожертвувати своїм коханням, щоб насолоджуватися повною свободою й зануритися в європейське життя без жодних перешкод. Головний герой уклав угоду з дияволом, як Фауст, і повинен був заплатити високу ціну. (Чи думав Таха Хусейн про історію Фауста, коли писав свій роман?) Отже, він вирішив пожертвувати Сальвою. Вона тонула в його обіймах, зі своїм густим волоссям, тепла й м’яка в оксамитовій сукні, її перса притискалися до його грудей. У його обіймах вона почувалася абсолютно невимушено й безсило; вона б із задоволенням зробила все, що він попросив. Тієї ночі біля Ісмаїлійського каналу його розривало зсередини, і він вагався зробити вибір між Сальвою, у своїх обіймах, і Європою. Він притиснув дівчину й цілував її волосся, але повільно, думкою схилявся до Європи. Тож вирішив не поспішати.
Питання було вирішено, коли Мідхат склав іспит у МЗС і вступив до дипломатичного коледжу, щоб готуватися до поїздки в одну з дипломатичних місій. Завдяки цьому рішенню, він відмовився від ідеї навчання в Сорбонні. Тоді він думав, що пішов хибним шляхом, вступивши на кафедру соціології — мав би вивчати філософію, як його друг Баюмі, — і що він, у жодному разі, не підходить для університету, але ідею відмовитися від Сальви він не полишав.
Як він міг її покинути? Її поява була одним із чудових, надзвичайних збігів у його житті. Тепер було дивно, як усе, що сталося між ними, проклало шлях до того, аби вони зрештою були разом. Завдяки цій дівчині склалося його майбутнє ще з тих пір, як вона побачила його в селі з групою інших хлопців, поклала свою руку в його руку й привела до Маріки. Вона була тією, з якою він грав у «будинок» — гру, яка імітувала сімейне життя, — і він завжди обирав би її дружиною, і вона була завжди в його руках.
Сальва була тією, що залишалася в його житті, навіть коли він закохувався в інших; вона зникала на деякий час, а потім знову з’являлася, щоб нагадати йому про себе й поманити його. Ще дитиною, у підлітковому віці, коли подарувала йому набір фотографій. В одному з них вона була одягнена у форму дівчат-скаутів з беретом. На другій світлині вона була одягнена в чорний купальний костюм, а на третьому зображено, як вона сидить на карнизі вікна у вільній чорній сукні, яка підкреслювала її світлу шкіру та червоність волосся. Вона вабила його й віддалялась, поки раптом він не помітив, що його увагу завжди привертали інші дівчата. Як він міг відмовитися від своєї коханої дівчини з дитинства та юності? Чи диявол був із ними тієї ночі біля Ісмаїлійського каналу?
* * *
Наприкінці першої лінії метро була будівля з басейном та з усіма зручностями. Одного разу в суботу Мідхат зайшов туди й вирішив скористатися всіма доступними перевагами, тому купив найдорожчий квиток в адміністраторки, що сиділа за скляною ширмою. Роздягнувшись, чоловік спустився на нижній поверх і опинився в приймальній кімнаті з коридорами, що вели до різних приміщень. Відчинивши перші двері, що вели до передпокою, він зупинився, здивований і заплющив очі, щоб зосередитися на хорошому. Він провів пальцями по бровах, наче витирав крапельки поту. Усі чоловіки були повністю роздягнені, а він був єдиний у купальних шортах. Крім того, звернув увагу, був тут наймолодшим.
Мідхат побачив одного з чоловіків з ампутованою ногою, що спирався на паличку, і по спині пробіг холодок. Ще один чоловік танцював під душем. Він сміявся, відкриваючи рот без передніх зубів та непристойно потрясав висячими яєчками. Чоловік був невисокий, на голові залишилася лише жменя волосся, йому, мабуть, було близько вісімдесяти років. Мідхат озирнувся навколо себе. Чому це дивне місце приваблювало лише людей похилого віку? Де були юнаки та дівчата? Згодом дорікнув собі: як він міг ставити такі дурні запитання? Вочевидь, це місце було призначене лише для чоловіків, а особливо для чоловіків похилого віку, які не хотіли вмирати. Мабуть, було
