Жриці, амазонки та чарівниці - Ядвіга Жилінська

Але грецька земля променіла древніми віруваннями, що, як космічне проміння, проникаючи всесвіт, всотувались у душі та помисли людські й повільно розпорошували морок.

Мандрівні аеди вшановували у піснях діяння героїв і героїнь проминулого світу, вкарбовуючи в пам’ять імена Аріадни і Тезея, Кірке, Медеї й Язона, Ахілла та Пентесілеї, Клітемнестри, Агамемнона і Віщої Кассандри.

Знову в Елевзині відбувалися містерії на честь Деметри, як тоді, коли Федра вперше побачила Іпполіта, і, хоч святиня у Додоні належала Зевсу, додонські жриці зберегли прадавній переказ, що перше пророче святилище на землі Еллади заснувала жінка — єгипетська жриця, викрадена фінікійськими піратами і продана до Теспротії[171].

Вночі фіванські дівчата зупинялись біля портику дому Піндара та співали пісні на честь Матері-Землі й Пана…

Даремно Посейдон хотів привласнити собі Аттику і залив морськими хвилями Афіни — покровителькою міста стала Афіна, хоча, щоб його умилостивити, афіняни мусили відмовитись від материнського імені та позбавити афінських жінок права голосу[172]. На пам’ять про суперечку, яку вони вели, Посейдон залишив на Акрополі солоне джерело, яке забило, коли він устромив у скелю свій тризубець. Натомість Афіна посадила оливку…

Через тисячу літ після дорійського нашестя, коли римський консул Луцій Муммій вступав до Корінфу, ведучи за собою тридцять тисяч легіонерів, у збірній свідомості Еллади ще жила пам’ять про архаїчні обряди, приналежні до культу Матері-Землі.

І на знак протесту проти імперії, що перетворила грецькі держави на провінцію Ахайю, доведені до розпачу молоді спартанці добровільно гинули перед олтарем Артеміди Ортії[173], бичовані різками, як тисячу літ тому помирав Священний Цар.

У Європі та на Середземному морі

Кілька тисячоліть тому землі, де пізніше виникли Французьке, Німецьке, Польське, Угорське королівства та багато інших європейських держав, що існують досьогодні, — зарослі були густими борами вперемішку із квітучим степом та лісовими вирубками, зрідка заселеними людьми.

Життя пливло тут згідно із порами року. Дороги були непротореними, річки та сплав непевними. Взимку снігові замети тамували переходи, навесні повені відрізали одне людське селище від іншого. Дикі звірі чигали на самотніх мандрівників. Праліс живив та одягав своїх мешканців, давав їм почуття безпеки та ілюзію незмінності світу.

Але на півдні Європи, на узбережжі Середземного моря та на розкиданих по ньому островах, де клімат був м’якшим, а широкі водні шляхи ніколи не замерзали, віддавна існували могутні морські держави, процвітало міське життя, а кораблі з товарами кружляли від порту до порту.

З-поміж усіх держав Середземного моря наймогутнішим був Крит. Його торговий флот запливав далеко на північ, до Британських островів та узбережжя Балтики, звідки критяни привозили цинк та срібло, хутро і бурштин, вимінюючи їх на бронзові вироби та фігурки Великої Богині, що їй поклонялися під різними іменами.

Могутні владарі Криту накинули своє зверхництво острівцям на Критському та Егейському морях, а також містам Пелопоннесу, що платили їм данину.

Данини були різними: збіжжя та оливки, срібло та вовна. Але Афіни мусили — раз на дев’ять літ, коли закінчувався Великий Рік, — посилати на Крит сімох дівчат і сімох юнаків для Мінотавра.

То була кара за вбивство критського царевича, що колись приїхав до Афін на Ігрища, і був там підступно убитий.

Про Мінотавра на всьому Середземному морі розповідали різні речі. Одні запевняли, що то страховисько, — напівбик, напівлюдина, якому кидають афінських заручників на пожирання. Інші, — що то бронзовий Вартовий Міста у гавані Кноссу, майстерний витвір Дедала; ще інші — що то Білий Бик, свята тварина Криту, який багато років тому випірнув із хвиль морських. Пізніше з волі Посейдона, Владики Морів та Колісниць, що розгнівався на царя Міноса, бик здичавів і почав спустошувати Крит, жахаючи остров’ян. Зрештою його піймали і зачинили у Лабіринті, звідки він ревом сповіщав, що вимагає жертв.

Одне певне, — ніхто з посланих на Крит афінських заручників ніколи не повернувся.

Корабель із заручниками вирушає на Крит

Наближався час, коли потрібно було втретє шляхом жеребкування вибрати сімох дівчат і сімох юнаків для Мінотавра. Корабель із чорним вітрилом уже чекав у порту, а по всьому місті лунали плач та голосіння, коли перед Егеєм, царем Афін, постав його син Тесей.

— Я прийшов до тебе, батьку, з проханням: дозволь мені разом із заручниками від’їхати на Крит.

— Ти хочеш, щоб тебе принесли в жертву Мінотаврові?

— Я вирішив убити його.

— Ніхто ніколи його не бачив. Невідомо, з ким тобі доведеться мірятися силами.

— Я певен, що повернуся переможцем.

— Сину мій, ти не знаєш, на що відважуєшся.

— Цар Мінос помер. На Криті править молода цариця.

— Молодій цариці теж не можна вірити. Особливо ж якщо це цариця Криту.

Блиск, яким упродовж століть сяяв Крит, його міста, палаци, багатство і розкіш, славні на всьому Середземномор’ї, майстерні, де витискали і змішували пахучі олійки, таверни і винарні, шати і прикраси, які пропонувала столиця, а понад усе таємничість, що оточувала Лабіринт, так приголомшували людей, що на саму згадку про Крит у них стискалися серця та підгинались коліна. Ось тепер і Егей, розуміючи, що ніхто і ніщо не зможе відмовити Тесея від прийнятого рішення, відчув, як охоплює його тривога, наче син його рушав на вірну погибель.

Тимчасом Тесей озброїв приречених Мінотаврові юнаків, щоб вони могли принаймні битися за своє життя, коли б йому не вдалося перемогти страховисько, а для себе узяв гострого бронзового меча.

Егей дав синові найкращого у всій Греції кормчого Навсітая і ще одне вітрило для корабля — біле.

— Я щодня виходитиму на Акрополь та ставатиму на вершину, чекаючи твого повернення, — сказав він. — Якщо врятуєшся і повертатимешся цілим і здоровим, не забудь підняти білий парус.

І Тесей відповів:

— Не забуду.

У день від’їзду Тесей та інші заручники віддали себе під опіку Афродіти і принесли їй у жертву козу. А тоді поспішили до пристані. Проводжали їх матері, що до останньої хвилі хотіли бути разом зі своїми дітьми. Принесли ячні коржі та мед, фіги й