Пекло на землі - Віталій Юрченко

Ура, ура! – захоплено гукали всі приявні. Дзєржинському гратулювали, овації справляли. Він був так підбадьорений похвалою, що другого ж дня спорядив повітряну експедицію фотографів, меліораторів, інжінерів і полетів на північ. Перехрестив кілька раз усе побережжя Ледяного океану від Сахаліну до Архангельська-Соловок, сфотографував, накидав бомб, назначив станції, пункти.

Народились Соловки – сиріч Усевлон, як база-вогнище культивізації, електрифікації, льокомотивізації необнятої півночі.

Було б це давно почалось, та міжнародня кон’юнктура не дозволяла. Тепер можна й час. Вхопило Дзєржинського, то є браток Менжинський з його вірним підхалімом Бокшем Берком.

Ото ж ця ідея й дала себе відчути. І цю ідею рекомендували Поліщукові втілити в поему «Усевлоніяда». Навіть натякали, що влучно втілена ідея скоротила б йому час кари в п’ять разів.

– Пишіть, – радив я йому.

– Не хочу й не можу, – відповів.

– То тікаймо, – шептав я.

– Не бачу мети. Від совісти своєї? Не почуваю себе винним. Коли б дістатись зразу десь в американські прерії, щоб не обсервувати ні радянських солодких ідей, ні західного фальшивого блаженства.

Добивався я конкретности, чого він тримається, на що надіється – не добився. Прощався з ним з почуттям незадоволення й досади, що культурна людина так упала, здезорієнтувалася й здалась на ласку північної хуртовини та літніх комарів.

Практичнішу розмову мав я з Зенченком. Майже не питали, як живеш, відомо й так. Зразу жадібно зашептали про втечу. З ним одним і першим говорив я докладно на цю велеречиву тему. Виклали, які дані я маю, що вивідав, зібрав він, і заговорили про плян утечі, про спосіб зійтись. Найможливіше вирватись у гості, хтось до когось. Питання – коли? А як не пустять? Як зірватися з місця? Треба все передбачити, припустити, обійти, щось найраціональніше придумати.

До півночі уклали пляни. Мало спали, мріяли про той заповітний час утечі.

О третій годині їх згонили на роботу, а ми рушили, в надії сьогодні бути вдома. Назад ішлося з тричі меншою енергією. Кожний був невиспаний, перечулений розмовами про дім, про родину, про близьких. Сумно, мовчазно йшли, кілька разів спочивали й заночували на 10-му, щоб вдосвіта на розводі бути.

Хоч як поспішали, проте спізнилися. Шібанов додержав слова: посадив трьох до карцеру, а мені дав день домашнього арешту, але змягчів і за півгодини подарував усім.

З одним мандрівником – кубанцем Верещенком я подружив. Сподобалась мені ця незвичайна особа: дорогою він крізь розмову подав думку, що воно не страшно й ногами накивати з Усевлону, бо, як той казав, «дабйомса ми асвобаждєнія своєю собственной ногой». Ми часто сходились і покурювали легкий тютюн; його цілого півфунта приніс Верещенко від земляка. Останньому пощастило: викликали його в ICO на пересильний пункт десь в середині квітня, а в цей саме час прибули посилки. Проходячи подвір’ям, він бачив, як їх викидали з санок на сніг. На щастя, побачив свою і вхопив до рук. Йому не давали, але вперся й з рук не випускав. Мусіли відібрати розписку. Як скарб дорогий, пер він її – 30-фунтову – цілий тиждень етапом.

Верещенко розповідав мені цікаві епізоди з життя й поводження їхньої армавірської групи. Забрали його за свячені шаблі. В їхньому селі – Кудринцях у церкві на престолі хоронились старинні, свячені три шаблі, ще з часів козаччини. Ними обдаровувано лише визначних осіб – героїв станиці. Ці шаблі в відважних руках рубали ворогів під час усіх війн. У громадянській війні цими шаблями орудували ватажки загонів протибільшовицьких повстанців. Цими шаблями стято голову, чи пропорено живота не одному совітському агентові, комуністові; про них гуло по всій Кубанщині. Шість років ГПУ шукало цих таємничих шабель та все без успіху: зловлять людину – не скаже, де шаблі; вхоплять шаблю – не вивезуть зі станиці, а покладуть голови, стяті тими ж таки свяченими шаблями.

Аж 1929 року на весні нелюдським катуванням козака Гордієнка Івана загін ГПУ таки добився, хто володів шаблями та хто їх мав у руках. Одної ночі арештовано 36 чоловік і протримали всіх півроку. Вчинили страшний суд: 9 на смерть, 14 на каторгу, 6 на вільну висилку, а решту на менші речинці. Йому, що шаблю тільки перетримував за образом, дісталася середня кара – 7 літ усевлонської каторги. Але він духом не падає. Часто говорить про дім, мандрівку.

Я став думати, чи не був би він мені належним компанійоном…

9 травня.

Одержав секретне розпорядження про антирелігійну пропаганду.

Підсумки антивеликодних днів викрили великий релігійний дух серед в’язнів. Майже на кожному пункті були ексцеси на Великдень; на 6 і 8 пункті відмовились від праці цілі шатра, третій пункт застрайкував увесь.

Це спонукало Усевлон та ICO налягти на антирелігійну роботу. Ото й явився окремий циркуляр. Незважаючи на повінь, гарячі голови ІСОвські думають, що отим окремим циркулярем зразу всіх безвірниками пороблять.

А доручували у ньому багатенько:

а) закладати осередки безвірників;

б) провадити систематичні антирелігійні суди, розмови;

в) всіми засобами параліжувати вплив попівства: не допускати попів на відповідальну, легку роботу, а навпаки; притягати їх до суворої відповідальности за найменшу агітацію; компромітувати їх на кожному кроці, щоб підорвати їхній авторитет, довір’я;

г) повести боротьбу зі всякими побутовими проявами й відзнаками попівськими: домагатись постриження попів, заборонити носити попівський одяг, хреститись, молитись і т. ін.;

д) домагатись відмовлення попів від свого стану; такі факти відзначати оголошеннями на загальних зборах та в стінній газеті, а від них брати підписку;

е) тим духовникам, що відмовляться від свого стану, давати всеможливі привілеї, лекшу роботу, доручати їм доповіді на антирелігійну тему і т. ін;

ж) вивчати ставлення до релігії кожного в’язня і відмічати це в «лічном дєлє» (характеристиці).

Довго думав я над цим циркулярем, як би його виконати, щоб і вовки були ситі, і кози цілі. Зло брало, чого ще в душу людини лізти. Не досить їм тієї муки, яку зазнає, прикладом, отой нещасний священик Гавриленко – 50-літній сивий дідусь, цілісінький божий день носячи воду здоровенним відром-баддею! Бідолаха аж виріз крівавий витер на плечах. То ж наносити води для тисячі людей коня треба, а не виснаженого діда. Їм мало цього, хотять ще й душу виснажити.

Рішив я відкласти антирелігійну роботу до остаточного тепла, на повітря. Шібанов рішуче заперечив і дав наказ, щоб протягом двох тижнів постригти всіх попів, улаштувати суд над попом, низку антицерковних лекцій і т. ін.

Я підкреслив, що на антирелігійну тему виступати не відважусь, а фризієром не був; коли це так пильно, хай хтось інший переводить таке завдання: я піду на фізичну працю.

– Нєт, ти в карцер сначала пайдьош, а патом – куда ми схочем.

– Коли ваша така воля й ласка, то хай і так, а по наказу стригти попів не буду. Обов’язки воспітателя я з себе складаю.

І другого дня вийшов на розвід.

10 – 17 травня.

Тиждень працював лісорубом. Було трудно, але хлопці