Джек - Альфонс Доде
Його молода дружина була дочкою артилериста, колишньою містечковою дівчиною, досить добре вихованою в багатодітній і бідній сім'ї, де кожному доводилося працювати й заощаджувати. Змушена вийти заміж за чоловіка, який не був їй до пари ні за освітою, ні за віком, вона досі ставилася до нього із спокійною, трохи зверхньою і стриманою прихильністю. А він її обожнював, кохав, як у двадцять років, і ладен був носити її на руках. Розчулений, милувався нею і дедалі більше переконувався, що вона найвродливіша і найкраще вдягнена серед усіх дружин його знайомих майстрів. То все були опасисті повні бретонки, що більше дбали про господарство, ніж про головні убори.
Клариса мала смак і навички дівчини з бідної, але працьовитої сім'ї і могла власноруч надати одягу певної елегантності. Маючи вмілі руки і не переробляючись після заміжжя, вона могла оздобити одяг, зробити гарну зачіску і тому дуже відрізнялася від місцевих жінок, які скидались на черниць у своїх простих хустках і непривабливих довгих спідницях із прямими складками, які обважнювали поставу.
Така сама вишуканість відчувалася і в їхньому домі. На вікнах, як і в усіх бретонських житлах, висіли білі муслінові фіранки, зате нечисленні меблі аж сяяли чистотою, а на підвіконні стояв горщик з волошками або червоними левкоями. І коли Рудик, повертаючись увечері з роботи, бачив свій дім охайним і чистим, а дружину ошатною і привабливою, ніби в свято, в його серці оживала незгасаюча радість. Він не замислювався над тим, чому Клариса і в будні нічого не робить, як у неділю, чому, зваривши їсти, замріяно сидить, спершись на стіл, а не береться за шитво, як мала б робити справжня хазяйка, якій бракує дня, щоб упоратися з хатньою роботою.
Добряга Рудик простодушно вважав, що молода дружина прибирається для нього, а в Ендре його всі так любили, що не відважувалися вивести майстра з омани й сказати, що всі її думки й почуття належать іншому.
Чи багато було правди в усіх тих домислах?
У містечкових плітках, які поширюються від порога до порога швидше від вітру і розносяться в усі усюди, імена Клариси й Нантця завжди згадувалися разом.
А якщо чутки були й правдиві, то на Кларисине виправдання треба сказати, що познайомилася вона з Нантцем ще до одруження. Він з нею бачився в її батьківському домі, коли приходив туди разом з Рудиком, і якби високий кучерявий красень-небіж захотів одружитися з нею замість свого дядечка, то перевагу, безумовно, віддали б йому. Та кучерявому красунчикові таке й на думку не спадало. Він тоді лише помітив, що Клариса зваблива, витончена і вродлива, коли та стала його юною тітонькою, з котрою він узяв за звичку розмовляти, поблажливо посміхаючись і жартуючи із їхнього насправді трохи дивного свояцтва, адже він був навіть трохи старший за неї, свою тітку.
Що ж сталося далі?
Життя під одним дахом і дозволена родинна близькість, довгі розмови наодинці вечорами, коли дядько Рудик куняв за столом, а Зінаїда засиджувалася у замку, щоб терміново закінчити пошиття якоїсь сукні або іншого вбрання, – чи ж могло минути все це безслідно для. двох однаково вродливих і грайливих молодих людей, яких так вабило одне до одного? Навряд. Здавалося, вони були такі подібні, мов дві частки одного цілого, а безтурботній і м'якій Кларисі так хотілося спертися на гаряче і міцне плече свого вродливого племінника!
Але то були тільки здогади, а певності ніхто не мав. До того ж поміж винними, чи то пак звинуваченими, завжди опинялася пара пильних широко розплющених очей, Зінаїдиних очей, які давно вже чатували на жахливу зраду, що зріла в батьківському домі.
Охоплена постійними підозрами, Зінаїда ухитрялась у будь-який спосіб заважати побаченням своєї мачухи й двоюрідного брата: вона раз у раз приходила додому, коли її ніхто не чекав, і зухвало дивилася їм просто в обличчя. Стомившись за цілий день напруженої праці, вона усе ж таки всідалася ввечері з плетивом у руках поміж веселим Нантцем і замріяною мачухою, яка, дивлячись у простір затуманеними, мов незрячими, очима і безвладно опустивши руки, могла б до ранку слухати балаканину красеня–кресляра.
Старий добряга Рудик був простодушний і довірливий до сліпоти, зате підозрілива Рудикова дочка чатувала за його дружиною незгірш ревнивого чоловіка. Чи можете ви уявити чоловіка в спідниці з прозірливістю й передчуттями, які властиві лише жінкам?
Отож між Зінаїдою і Нантцем точилася запекла боротьба, а їхні безперервні сутички й сварки приховували глуху лють і таємну ворожнечу. Дядько Рудик посміювався з них обох, гадаючи, що все те – лише наслідок колишньої симпатії й неусвідомленої закоханості між двоюрідними братом і сестрою, але Клариса, слухаючи їх, блідла й непритомніла: ця слабка, не здатна до боротьби жінка була у розпачі, передчуваючи своє падіння.
Зінаїда святкувала перемогу. Вона так спритно діяла у замку, що директор, якому так і не вдалося відправити Нантця в Геріньї, замість цього нещодавно відіслав його у Сен-Назер із заводським дорученням вивчити нові зразки машин, що їх установлювали на трансатлантичних пароплавах. Там він мав на кілька місяців роботи, щоб зняти креслення і поробити замальовки. Клариса не гнівалася на пасербицю, хоч і розуміла, хто домігся цього від'їзду; вона навіть відчувала деяке полегшення. Клариса належала до тих кокетливих жінок, чиї томливі очі немов просять: «Захистіть мене!» І, як бачите, Зінаїда збагнула її благання і таки спромоглася захистити.
Джек дуже скоро здогадався, що обидві жінки зберігають спільну таємницю. Він їх обох однаково любив. Йому дуже подобалася завжди весела, мужня й відкрита Зінаїда, а Клариса, витонченіша і жіночніша, була мила його очам, що змалку звикли до краси і вроди. Він навіть знаходив у ній деяку схожість із своєю матір'ю, із самим собою. Щоправда, Іда була відкрита, вся на виду – жвава, балакуча й поривчаста, а задумлива і мовчазна Клариса належала до жінок, які чим менше рухаються, тим більше поринають у мрії.
