Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
1969 року родина Келлерґанів покидає Джексон, штат Алабама, попри те, що Нолин батько, Девід, очолює успішну парафію. Чому?
Влітку Нола переживає роман із Гаррі Квебертом і надихає його на роман «Початки зла». Та водночас дівчина має зв’язок з Елайджею Стерном, позує гола для його картини. Хто ж вона насправді? Така собі муза?
Яка роль Лютера Калеба, що, за словами Ненсі Геттевей, приїздив по Нолу до Аврори і відвозив її в Конкорд?
Хто, крім Тамари Квінн, знав про Нолу та Гаррі? Хто міг надсилати Гаррі анонімні листи?
Чому начальник поліції Пратт, розслідуючи зникнення дівчинки, не допитує Гаррі після викриття Тамари Квінн? А чи допитував він Стерна?
Хто, чорт забирай, убив Дебору Купер і Нолу Келлерґан?
І чия це невловна тінь перешкоджає мені розповісти цю історію?
З роману Гаррі Квеберта «Початки зла»
Трагедія сталася в неділю. Вона була нещасна і спробувала піти з життя.
Її серце більше не могло битися, якщо не билося задля нього. Він потрібен був їй, щоб жити. І, збагнувши це, він щодня приходив до лікарні й крадькома дивився на неї. Як такій гарній дівчині захотілося вкоротити собі віку? Проклинав себе, наче це він завдав їй болю.
Щодня він потайки сідав на лаві в парку, що оточував лікарню, і чекав, коли вона вийде погрітися на сонечку. Він дивився на неї, живу. Адже це так важливо було — жити. А потім, поки її не було в палаті, йшов і клав під подушку листа.
Люба моя, найдорожча!
Ви не повинні вмирати, ніколи. Ви янгол. Янголи ніколи не вмирають.
Бачите, я завжди поруч. Не плачте, благаю вас. Мені нестерпна думка, що вам сумно.
Цілую вас, нехай вам стане легше.
Кохання моє!
Яка це неочікувана радість — лягаючи спати, знайти вашу записку! Пишу вам потайки: вечорами після відбою нам заборонено не спати, медсестри тут — справжнісінькі відьми. Та я не могла втриматися: прочитавши вашого листа, відразу мусила відповісти. Просто щоб сказати, як я вас кохаю.
Мрію танцювати з вами. Певна, ви танцюєте, як ніхто в світі. Мені хотілося б попросити вас повести мене на літній бал, та ви не захочете, я знаю. Скажете, що як нас побачать разом, — ми пропали. Та все одно, гадаю, доти я ще не вийду звідціля. Та нащо жити, якщо не можна кохати? Це запитання я поставила собі, коли вчинила те, що вчинила.
Я ваша навіки.
Янголе мій прекрасний!
Ми потанцюємо. Я вам обіцяю. Настане день, коли любов переможе і ми відкрито кохатимемо одне одного. І будемо танцювати на пляжах. На березі, як першого дня. Ви така гарна, коли ви на березі.
Одужуйте швидше! Колись ми потанцюємо на березі.
Кохання моє!
Танцювати на березі. Я тільки і мрію про це.
Скажіть мені, що якось поведете мене танцювати на березі, тільки ви і я…
18. Мартас-Віньярд
(Массачусетс, кінець липня 1975 року)
— У нашому суспільстві, Маркусе, понад усе цінують людей, які будують мости, хмарочоси або імперії. Та насправді найдужче варті захвату ті, кому щастить побудувати кохання. Бо немає на світі більшого і важчого завдання.
