Вічний календар - Василь Махно
Австрійська пошта до Митниці не доходила. Жодних звісток від тих, хто пішов на вóйну з селища, за останні два роки не надходило. Якщо ж цісарська авіація залітала на територію російських військ, то інколи, щоби підбадьорити своїх підданих, скидала листівки з зображенням Франца Йосифа, цукерки й сигарети. Підбирати листівки було небезпечно — москалі могли звинуватити будь-кого у шпигунстві, а цукерки й сигарети охоче збирали селяни та російська солдатня. Усі — війська й селяни — чекали весни. У березні прилетіли бузьки. Від часу з’яви птахів, які приносили зі собою звістку про весну, до Пасхи, що того 1916 року припаде за католицьким календарем на 18 квітня, а за на православним — на 23, залишиться неповний місяць — і на Джуринці почується тріщання льоду. Річка почне скресати. Розмерзлі джерельні води й талий лід наповнять її. З повним черевом примерзлої риби, яку митницька дітлашня вважала мертвою, ріка зрушиться. Мине ще кілька тижнів, і лід, поламаний силою течії на брили, плистиме вздовж відталих солом’яних хат.
Але поки що падають сніги, і пронизливий вітер пробирає до кісток унтер-офіцера Єфіма Фролова.
А збоку Язлівця мерзне Федір Критай, роздивляючись у бінокль знайомі пагорби й хати з чубками снігу.
У прифронтовому Чорткові змішалися військові й цивільні, бруд і сніг. Місто посіріло. Ті, хто не виїхав разом із відступом частин австрійського війська, прирік себе на життя під окупацією. 22 вересня 1914 року російські війська ввійшли до Чорткова. Перед російською армією бігла наперед чутка, що москалі — то люди одноокі, косі, вони вирізають язики, жінкам — груди, виколюють очі. Містечко причаїлося. Перед приходом російських військ у місті розпочалася евакуація. Виїжджали вдова бурмістра Емілія Носс, адвокати Давид Андерман, Максиміліян Аппензеллер, Лео Бляйхер, Едмунд Франкель, Якуб Ґольдберґ, купець Лейб Фуш Ґерц, колійовий урядник Стефан Крукевич, вчитель Адам Мадурович, судовий урядник Юліян Косович. Однак більшість мешканців, незважаючи на війну, залишилися. Навіть заклад пані Бенціровської працював, бо власниця сказала своїм дівчатам, що війна додасть їм роботи. У залишених і покинутих міських віллах, помешканнях і хатах розквартирувалося чужинецьке військо. Погіршилося постачання. Цегельний завод, олійня, фабрика сільськогосподарських машин, фабрика рому й лікерів припинили будь-яку роботу. На вулиці Колійовій, у залізничних майстернях продовжували ремонтувати паротяги й обслуговувати колію. У водяному млині петлювали зерно, запаси якого щодня зменшувалися. Земства облаштовували для свого війська пекарні й крамнички, у яких торгівля велася за рублі. Більшість чоловічого населення міста австрійці рекрутували на війну. А ті, що залишилися — старики, каліки й підлітки, або копали шанці навколо міста, або розчищали сніги, залежно від пори року. На початку січня 1916 навіть у самому місті траплялися по вулицях дротяні загорожі на випадок австрійського контрудару. Протягом першого воєнного року війна й пальцем не дряпнула жодної будівлі. І тільки у 1915 році, коли по всьому театру воєнних дій у Галичині москалі почали відступати, то армія почала руйнувати в Чорткові мости, а поодинокі будинки й залізничну станцію пошкодила австрійська артилерія. Саме тоді розграбували палац чортківського ребе. Середина будівлі вигоріла — влучили артилерійські снаряди. Нову синагогу, побудовану ребе Ісроелем Фрідманом, розікрали. Винесли срібні й золоті речі, повикидали з дубових шаф сакральні книжки. Чортківські гебреї приходили до стін синагоги, збираючи вцілілі аркуші, згрібали долонями попіл, залишений від священних книг. Врятоване несли додому, а попіл зсипали до Серету. Пригадуєте загадкову смерть Миця на віллі Коритовських? Жандарми підозрювали тоді кількох чортківських злодіїв, але наступив серпень і розпочалася війна. Архів поліції завчасно вивезли до Відня, а Мицеві вбивці дочекалися приходу москалів. Тепер вони без перешкоди заходили до покинутих помешкань у каменицях, навідувалися до вілл, забираючи все, що потрапляло на їхні злодійські очі.
Поки армія виставила караули і призначила комендантську годину, усе цінне, що під час поспішної евакуації залишили господарі, було забране й заховане в підземних ходах чортківської фортеці. Узимку, перед язловецьким наступом, чортківські злодії притихли й віддали місто на грабіжництво голодній і холодній солдатні. Грабували й вимагали від колись заможних городян усе, чим можна було поживитися або перепродати. Прийшли на постій три солдати 74-го піхотного Ставропольського полку до гебрейської родини. Переночували. Роздивилися. Поки господиня готувала для них сякий-такий сніданок, підкинули до шухляди пістолет. Прощаючись, один із нічних постояльців, що стояв уже у дверях, сказав, що щось забув. Підійшов до креденсу. Відсунув шухляду. За законом військового часу за зберігання зброї господаря очікувала смертна кара. Перестрашені гебреї відкупилися десятьма рублями. Щасливі солдати тієї ж ночі пішли до будинку Бенціровської, перебули ніч у теплих обіймах куртизанок. Потім їх шукали, бо вони не з’явилися на ранішню перевірку, і призначили їм дисциплінарне покарання — перед «Брістолем» викопати глибокий шанець.
З початком 1916 року Митниця на мапі Генерального штабу російського імператорського війська опинилися, обведена червоним олівцем, у центрі Язловецької наступальної операції. На Язловецькому напрямку було скупчено вісім піхотних і три кавалерійські дивізії 7-ої армії генерала Щербачова. Супротивник — Південна армія Ботера — налічувала шість піхотних і одну кавалерійську дивізію. Армія генерала Щербачова формувалася в Одесі, щоби, перейшовши Румунію, допомогти сербам. Серби ж під натиском австрійців і німців із півночі, а потім болгарських військ зі сходу, відступали з тяжкими боями до Чорногорії — десь поміж Савою і Дріною. Румунія, зберігаючи нейтралітет, не дозволила 7-ій армії перейти свою територію. Внаслідок відмови румунів 7-му армію перекинули на Південно-Західний фронт, яка в історії Язловецького наступу відіграє ключову роль.
Командир 2-го корпусу Васілій Єґоровіч Флуґ повертався з Чорткова до Митниці. І щоби скоротити шлях, генерал наказав їхати через Ягольницю, аби польовою дорогою до двох годин дістатися Митниці. До Чорткова генерала Флуґа викликав великий князь Міхаіл Алєксандровіч. На початку 1916 до Чорткова прибували і прибували російські війська, розміщувалися штаби армії та корпусів, польовий лазарет, допоміжні служби. Великий князь займав простору кімнату в «Брістолі». Для такого воєначальника придався б палац чортківського рабина, але будівля, зруйнована артилерійськими обстрілами, не була придатною для проживання. У дворі палацу росіяни тримали коней, а в самому будинку, залатавши сяк-так дах, облаштували склади боєприпасів.
Перед Різдвом до чортківського двірця прибув потяг «Дворянская огранизація помощи больнымъ и раненым. Военно-санитарный поезд № 234 Оборудованный Черниговскимъ дворянствомъ». Привезли медичне обладнання для військових лазаретів. Солдатня, прочувши про санітарний потяг, почала обговорювати майбутній наступ на фронті. Бо навіщо привезли
