Українська література » Сучасна проза » Гілея - Микола Якович Зарудний

Гілея - Микола Якович Зарудний

Читаємо онлайн Гілея - Микола Якович Зарудний
Каїтану.

— До вас товариш Лобан, — увійшла секретарка.

— Просіть, — відповів Мірошник.

Лобан привітався і поклав перед Мірошником гранки статті.

— Хочу порадитися з вами, Романе Олексійовичу.

Мірошник прочитав статтю, відклав її і подивився на Лобана:

— Ви що, серйозно?

— Цілком. Запорожний повівся як шкурник, кар’єрист і злочинець, — проголосив Лобан. — У вас інша думка, Романе Олексійовичу?

— Інша. Те, що сталося в Степовому, — просто фатальний випадок.

— Можна розцінювати й так, — погодився Пересувко, — хоча...

— Дивна класифікація, — буркнув Лобан. — Якщо ми... приховаємо цей кричущий факт — нас не зрозуміють, Романе Олексійовичу. Як редактор і член бюро я змушений буду інформувати відповідні органи... Запорожний — теж мій..: друг, але істина дорожча.

— Я зрозумів ваш натяк, Петре Петровичу, — знову закурив Мірошник, — але рубати з плеча я не буду.. Ми не маємо права бездоказово звинувачувати комуністів у злочинах, яких вони не зробили.

— Вам мало цих доказів? — показав на гранки Лобан. — Я хотів би послухати думку прокурора. Що ви скажете, Харитоне Костьовичу?

— Воно, звичайно, факт є, але... — довго підбирав слова Пересувко: як би це сказать так, щоб підтримати і Мірошника, і Лобана? — Але ми не можемо довести, що шкоду заподіяно свідомо.

— Так що — не друкувати? — встав Лобан.

— Думаю, що ні, — відповів Мірошник. — Я не можу собі уявити, щоб Запорожний пішов на таке. Не можу!

Лобан забрав гранки і демонстративно вийшов: якщо заборонять друкувати цей викривальний матеріал в районі, думав Петро Петрович, то є й інші газети. Стаття буде надрукована, хоче цього Мірошник чи ні. Відступати Лобану нікуди і особливо тепер, перед наступною районною партійною конференцією. Побачимо, чи рекомендуватимуть ще Мірошника на першого секретар я, а може... Про це Лобан думав і вдень, і вночі: може, оберуть його першим? Деякі товариші в області знають Лобанову принциповість, і така думка вже виникала не раз. Ця історія в Степовому могла відіграти свою роль перед конференцією. Лобан пішов у редакцію і замовив розмову з секретарем обкому Антоном Григоровичем.

— Так що будемо робити? — порушив мовчання Пересувко.

— Я викличу в райком Запорожного і поговорю з ним, — відповів Мірошник, — а ви продовжуйте розслідування.

Лобан з вікна кабінету покликав Пересувка, коли той проходив повз редакцію.

— Зайдіть, Харитоне Костьовичу.

Пересувко навшпиньках пройшов по скрипучій підлозі і сів у крісло:

— Сказав, що сам з ним поговорить...

— Вони, здається, добалакаються, — хитнув головою , Лобан. — Я розмовляв з Антоном Григоровичем.

— Що сказав? — насторожився Пересувко.

— Ситуація ускладнюється, — щось приховував Лобан. — Але ми не будемо мовчати.

Пересувко кивнув головою.

— Я можу постраждати, але проти своєї совісті не піду, — запевнив когось Лобан. — І в Мірошника на побігеньках не буду... Дивіться і ви, Харитоне Костьовичу, по всі ці діла вас не обминуть.

— Які діла? — не второпав Пересувко.

— Мірошник покриває розкрадачів народного добра, чи ви забули історію з Настею Сторожук? Не забули? От і добре. Тепер він хоче виправдати свого дружка Запорожного... Але, я гадаю, — зробив відкриття Лопай, — що ніхто не має права порушувати закони. Це моя особиста думка, і я буду її відстоювати... до кінця, а ви?

— Я теж, — сказав Пересувко. — Я проти закону не піду.

— Ви вже пішли, — кинув Лобан. — Злодії розгулюють на волі, бо так хоче Мірошник. Тепер знищено сотні гектарів лісу, і знову винних нема. Вас по голівці не погладять.

— Що ж, що ж мені робити? — відвисла щелепа в Пересувка. — Петре Петровичу, ви розумієте моє становище?

— Не можна мовчати. Ви повинні написати заяву до «нікому про всі порушення соціалістичної законності, які допущені за вказівками Мірошника. І не бійтеся нічого: пишіть про факти — висновки зроблять без вас. А після конференції побачимо, хто буде на коні, а хто під конем. — Лобан загадково посміхнувся, що означало, певно, що він уже сидів у сідлі. — Не виключена можливість, що прийде інший секретар... Майте це на увазі... Товариш Колишев... хворіє часто... Думаю, що ви, Харитоне Костьовичу, теж справилися б на цій посаді...

— Та що ви, Петре Петровичу? — злякано оглянувся Пересувко.

— Події треба спрямовувати, — проголосив чергову сентенцію Лобан, — а не плентатися в їхньому хвості. Це моя особиста думка... Ідіть і пишіть.

Пересувко навшпиньках вийшов.

Лобан поклав гранки статті й пояснення в конверт, старанно заклеїв і написав: «Комісії партійного контролю при обкомі партії».


* * *


Тяжка задума огорнула Мірошника: це ж просто неймовірно, щоб Запорожний свідомо пішов на таке. Невже не розуміє цього Каїтан? Чому сумнівається Лобан і хитрує Пересувко? Мірошник подзвонив Колишеву:

— Зайди, будь ласка, Дмитре Андрійовичу.

Колишев, глухо кашляючи, зайшов до кабінету.

— Знову температура, напевно, — доторкнувся рукою до чола.

— Лікуватися тобі треба, Дмитре.

— Ніколи...

— Були у мене Пересувко і Лобан...

— Про Запорожного говорили? — спитав Колишев. — Вчора приходили й до мене.

— Що ти їм порадив?

— Прокурору породив виконувати чесно свої обов’язки, а того... послав, — признався Колишев, а після додав: — Інтелігентно... То ж не стаття, а... наклеп. Він звинувачує Запорожного у злісному, продуманому зриві постанови уряду. Це безглуздя! Він же працював там на Овечому як

Відгуки про книгу Гілея - Микола Якович Зарудний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: