Чекаючи на Боджанґлза - Олів'є Бурдо
Спершу я подумав, що то якась аніматорка, роботу якої оплачує банк, аби розважити гостей, такий собі спосіб пожвавити до смерті банальний коктейль, трохи розвеселити знуджених людей. Я спостерігав, як ця чи то кокотка шалених джазових років, а чи й шаєнка в трансі від пейоту прогулюється, підстрибуючи, від гурту до гурту, як чоловіки червоніють від її відвертих поз, як жінки дратуються — з тієї ж причини. Вона хапала чоловіків за руки, не питаючи дозволу, крутилася з ними, ніби то була якась дзиґа, а потім повертала розлюченим через ревнощі дружинам, повертала назад у їхні сумні життя. Точно не знаю, чи довго отак стояв, смикаючи люльку, беручи з таці склянку щоразу, як повз мене проходив цей балет офіціантів у лівреях. Думаю, я вже ледь стояв на ногах, коли вона зазирнула в мої сором'язливі та, напевно, вже посоловілі очі. В неї були сіро-зелені очі, достатньо широко розплющені аби проковтнути всю мою оригінальність, від чого я почав белькотіти трагічно банальні слова:
— Як вас звати?..
— У мене вдома є портрет вродливого прусського кавалериста, він висить над каміном, так-от уявіть, у вас обох однакові зачіски! Я знайома з усіма на світі, тому можу запевнити, що з часів війни більше ніхто такого не носить! Як вам вдається знаходити перукаря для такої стрижки після зникнення Пруссії?
— В мене просто волосся не росте, ніколи не росло! Знайте, що я народився вже з цією клятою стрижкою кілька століть тому… Коли я був малим, то була ніби зачіска старого чоловіка, але з часом ця стрижка все більше відповідає моєму віку. Тому я дуже сподіваюся на зміни циклів моди, можливо, я хоч померти зможу з модною зачіскою!
— Але я серйозно. Ви просто копія того кавалериста, я в нього закохана з дитинства, до речі, я з ним уже тисячу разів одружувалася, а знаєте чому? Бо весілля — найкращий день життя, то ми вирішили одружуватися щоденно, так наше життя перетворилося на безперервний рай.
— От ви про це заговорили, а я дійсно почав щось пригадувати про воєнну кампанію під час моєї служби в кавалерії… Я замовив свій портрет після однієї успішної кампанії. Дуже радий дізнатися, що вишу над вашим каміном, та ще й тисячу раз уже з вами одружився.
— От ви смієтесь, так, ви смієтесь, а я правду кажу! З причин, які легко зрозуміти, цей шлюб досі не консумовано, тобто я досі цнотлива. Не те щоби я не танцювала голою перед каміном, але мій кавалерист видається дуже стривоженим десь там всередині, під своєю маскою бравого вояка!
— Оце ви мене здивували, я думав, що те, як ви танцюєте, може підняти ціле військо! Той ваш вояк поводиться як євнух. До речі, звідки ваш талант до танцю, де ви навчилися так рухатися?
— Ви мене присоромили, мушу зробити ще одне дивовижне зізнання. Уявіть, мій милий друже, мій батько — таємний син Жозефіни Бейкер.
— Хай Зевс боронить, хочете — вірте, а хочете — ні, але я дуже добре знав Жозефіну Бейкер, під час війни в Парижі ми жили в одному готелі
— Тільки не кажіть, що ви та Жозефіна… що ви з нею… сподіваюся ви мене зрозуміли?!
— О так, якось увечері під час бомбардування вона прийшла заховатися в моїй кімнаті, то була чудова літня ніч. Страх, спека, близькість… ми не змогли втриматися.
— Милий Ісусе, то ви можете бути моїм дідусем! Відсвяткуймо це щедрою порцією коктейлів! — кинула вона,
