Гіркий край, Констандія Сотиріу

неперевершеної модистки, неприступної, яка вимагала, щоб жінки, які хотіли обслуговуватися в неї, особисто приходили до майстерні. Однак навіть вона, така неперевершена й неприступна, іноді мусила відвідувати будинки багатіїв, які не тільки посилювали чутки про її майстерність, а й по-суті утримували її зовсім недешеве ательє. Тоді вона збирала вас довкола себе наче свою гвардію, нав’ючувала відрізами тканин, швацьким знаряддям, і, очолювані нею, ви вирушали до господ, де на вас із нетерпінням чекали. Щоб зняти мірки, проконсультувати й загалом допомогти дружинам буржуа християн, турків адвокатів, які мешкали тоді в Нікосії, а іноді — навіть і британських офіцерів, які всі захоплювалися винахідливістю Кас’яні, яка вміла з нічого робити вечірні туалети й коктейльні сукні.

Певно в один із таких походів ти й запримітила Андрікоса. Він тоді працював підмайстром у меблевій майстерні біля Церкви Богородиці Хрисалініотиси[10] й нарізав дошки на пилорамі, як було видно крізь непричинені двері. Коли ви проходили вулицею, всі кидали свою роботу — робітники й домогосподарки проводжали вас поглядами. Це було вже не вперше, тож не справляло на тебе особливого враження. Та й подобалося це тобі, хоча ти знала, що увага всіх прикута до високої білявки, вашої господині, що з незворушним виглядом, незважаючи ні на що, йшла попереду вас, які дріботіли слідом, скидаючись на чотири чорні тюки з лахами.

Як і решта, того дня Андрікос облишив свою роботу й дивився на парад «гвардії». Однак щось у цей момент змінилося, тіло Кас’яні непомітно виструнчилося ще дужче, а в поставі та ході, яка непомітно втратила впевненість, усе свідчило про те, що зараз когось помітила й вона.

Високий, ставний, сухорлявий. От який чоловік подобався Кас’яні! А ще він не мав за душею ні гроша, будучи єдиним годувальником у родині, і мав на шиї ще двох неодружених сестер, які цілком залежали від нього, живучи під Нікосією в селищі, до якого він планував повернутися після того, як вивчиться на майстра та виб’ється в люди.

Роман розвивався неквапом і викликав захоплення; Андрікос почав знаходити приводи по обіді пройтися повз крамниці, а Кас’яні дедалі частіше відвідувала своїх клієнток. Приховані зиркання швидко перетворилися на довгі погляди, потім — посмішки, потім — кивки. Перший крок зробила Кас’яні, яка одного вечора привіталася з ним, а наступного він, проходячи повз, простягнув їй запашну гілку гарденії. Невдовзі туди-сюди ви почали носити любовні записочки, які вам передавала Кас’яні і ви непомітно їх заносили до меблевої майстерні, а тоді — таємні надвечірні зустрічі й плітки, що ширилися кварталом. Поголос про те, що вродлива Кас’яні накинула оком на пригожого, але бідного Андрікоса почав ширитися й міцнішати. Та де таке бачено, перемовлялися сусідки, як могла Кас’яні звернути увагу на пташку такого низького польоту. А той Андрікос?! Як він наважився злетіти так високо?!

Зрештою, той гомін посилився так, що перелетів через стіни міста й дістався до вух матері Андрікоса, грубої та приземленої селючки, що лишень дізналася, на яке посміховисько перетворився в місті її син, сіла в перший автобус і помчала подивитися в очі їм обом. Спершу вона мала розмову із сином і нагадала йому про всі його обов’язки, і потім пішла до «тої». Вона з’явилася в крамниці після обіду й забажала побачити господиню.

Іноді случаюцця й помилки! Бува таке. От, приміром, не вспів вовремя виставити на сонце кокони. А буває, тебе випередили, всьо, і вже з коконів лізуть метелики. І остаєцця тіки дивитися, як твої труди йдуть псу під хвіст. Кокони пошкоджені, зіпсовані. А зсередини лізуть ті метелики, хай їм пусто буде! Навмання пруть. Тіки б злетіти. Нічого не хочуть: ні пити, ні їсти. Тіки б паруватися, знайти собі пару. Щоб скрізь самі тіки парочки пурхали. Але знаєш, що стаєцця після парування? Вони помирають. Знаходять одне одне, паруюцця і помирають. І скрізь валяюцця мертві парочки. Застиглі в агонії. «Шо воно таке? — часто запитували діти, дивлячись на купи мертвих метеликів. — Шо воно таке?» Ану, цить! Шикали на них дорослі. Цитьте! «Це — Кохання!»

Останню записочку своїй господарці принесла ти. Вона стояла біля вікна й дивилася назовні, коли ти зайшла. Ти мовчки простягла їй папірець і чекала, що вона його прочитає. Ти так і не дізналася, що було в ній, так ніколи й не спитала. Побачила лише, що та прочитала її і сумно всміхнулася. Потім розірвала записку на дрібні клаптики й почала по одному брати до рота і жувати. «Який смак у паперу? — вирвалося в тебе. — На що це схоже?» «Смак як у шовку, — відповіла Кас’яні. — Деякий папір іноді можна сплутати з шовком». Ти багато чому навчилася в майстерні: дивитися, слухати, торкатися. Відчувати язиком смак.

6. Стіл[11]

Коли намірився хтось приготувати «пуркурі», тре’ спершу гарно так засмажити цибулю. Щоб розім’якла і втратила гіркоту, але не стала хрумкою. Як тіки вона починає підрум’янюватися, вкидай томат, свіжий, потертий на тертушці. Це — перший крок. Як почне томат доходити, додай туди й вермішель-павутинку, хай і вона розм’якне. Тоді вже кидай булгур і доливай воду. Порівну: скільки булгура, стільки ж і води. Потім — соли. І залишай усе тушкуватися. До булгура нада підхід знайти. Він любе, шоб у тебе був терпець! Ця страва просто так не даєцця. Пересмажиш цибулю, пересушиш томат, або википить більше, ніж треба, води, чи пересолиш, все — гаплик страві! Тут — найперша річ: самим нутром чуствувать, коли зупинитися. Знати. Знать, шо і за чим кидати в каструлю, коли. Усілякі кухарські премудрості. Одним словом, бути докою.

Ти завжди пам’ятатимеш деякі страви, які тобі колись випало готувати. Для декого життєвими віхами є свята, для декого — значні історичні події чи стихійні лиха, для тебе ними були страви, які ти готувала, в які ти вкладала свою працю, в інгредієнти яких ти занурювала свої руки й вони пускали сік. Дещо розмито ти пам’ятаєш їхніх смак, набагато чіткіше — їхній запах, і от, коли пахло якоюсь їжею, ти не казала, як інші, що «вона готує телятину», але те, що тоді, під час війни ти нагодувала всіх телятиною чи яка ніжна та смачна у тебе вийшла телятина тоді, в часи війни.

Перша страва, яку ти спалила, була тушкована картопля-яхні[12]. Її тобі загадала сестра, яка не встигала повернутися вчасно з роботи. Картопля, цибуля, помідори як багато всього в цьому рецепті. Потроху ти почала його опановувати: коли в тебе пригоріла цибуля, коли вивернула на підлогу натерті помідори, коли забула зняти пательню