Ім'я рози - Умберто Еко
«Як це було на Перуджійській капітулі та у вченій пам'ятці Убертина, де заклики посполитих до убогості преобразились в богословські постанови», — мовив я.
«Так, але ти сам розумієш — усе це стається запізно, а коли таки стається, виявляється, що істина посполитих стала вже істиною могутніх, яка більше годиться для цісаря Людовіка, ніж для ченця убогого життя. Як черпати з досвіду посполитих, не збавляючи його, сказати б, дієвої сили, здатності перетворювати і покращувати свій світ? Це питання й ставив собі Бекон: "Quod enim laicali ruditate turgescit non habet effectum nisi fortuito[162]", — казав він. Досвід посполитих завжди виливається у щось дике і непередбачуване. "Sed opera sapientiae certa lege vallantur et in finem debitum efficaciter diriguntur[163]". Це значить, що навіть для виконання практичних завдань — механіка це чи рільництво, а чи міське врядування — конечне щось на кшталт богослов'я. Бекон вважав, що новим великим ділом учених мужів має стати нова наука про природу і завдяки новим знанням про природні процеси вони зможуть дати раду тим засадничим потребам, які становлять невпорядковану, але по-своєму слушну і справедливу частину сподівань посполитих. Нова наука, нова природна магія. Одначе, на думку Бекона, у ділі цьому має головувати церква, але, гадаю, він вважав так тому, що в його часи спільноту кліриків ототожнювали зі спільнотою мудреців. Тепер все вже по-іншому, адже носії мудрості з'являються й поза монастирями та соборами і навіть поза університетами. Ось маємо приклад у цій країні: найбільший її філософ був не ченцем, а аптекарем[164]. Я маю на увазі того флорентійця — ти, певно, чув про його поему — я її не читав, бо не розумію того наріччя, а судячи з того, що я про неї знаю, мені вона б навряд чи сподобалась, бо він фантазує про речі, дуже далекі від нашого досвіду. Але, гадаю, він вельми мудро писав про природу стихій та цілої вселенної і про державне правління, наскільки це взагалі дано нам зрозуміти. Оскільки нині ми з моїми друзями вважаємо, що уряджати закони для облаштування людського життя належить не церкві, а народному зібранню, я думаю, що в майбутньому спільнота вчених мужів випрацює нове, людське богослов'я, яким є природна філософія і позитивна магія».
«Чудовий задум, — мовив я, — але хіба таке можливе?»
«Бекон у це вірив».
«А ви?»
«Я теж у це вірив. Але щоб вірити, треба мати певність, що правда по боці посполитих і що їм властиве єдине правильне знання — безпосереднє знання поодиноких явищ. А якщо вважати правильним лише безпосереднє знання поодиноких явищ, то хіба зможе наука дати лад універсальним законам і тлумачити їх так, щоб добра магія давала конкретні плоди?»
«От власне, — мовив я, — хіба вона це зможе?»
«Я вже й сам не знаю. В Оксфорді ми немало дискутували про це з моїм приятелем Вільямом з Оккама, який зараз в Авіньйоні. Він зронив у мою душу зерно сумніву. Бо якщо слушне лиш безпосереднє знання поодиноких явищ, тоді важко довести твердження, що подібні причини мають подібні наслідки. Те саме тіло в одних обставинах може бути холодним або гарячим, солодким або гірким, вологим або сухим — а в інших обставинах ні. Як мені відкрити той універсальний зв'язок, який дає лад всьому, якщо я не можу й пальцем ворухнути, щоб не створити безлічі нових сутностей, адже цим порухом змінюються всі просторові зв'язки між моїм пальцем і всіма іншими об'єктами? Ці зв'язки — це спосіб, яким мій розум сприймає стосунки між окремими сутностями, але звідкіля мені знати, чи справді спосіб цей універсальний і непорушний?»
«Але ж ви знаєте, що певній товщині скла відповідає певна здатність бачення, і саме тому, що ви це знаєте, тепер ви можете виготовити такі самі лінзи, як ті, які ви загубили, інакше як би ви це могли зробити?»
«Дотепна відповідь, Адсо. Справді, я сформулював твердження, що однаковій товщині скла має відповідати однакова здатність бачити. Я сформулював його, бо іншими разами у мене виникли подібні поодинокі здогади. Це ж відома річ — той, хто досліджує цілющі властивості трав, знає, що всі поодинокі зела тієї самої природи так само впливають на недужого у тому самому стані, а тому досліджувач має право сформулювати твердження, що всяке зілля такого типу сприятливо впливає на людину, яку б'є пропасниця, або що всяка лінза такого типу тією ж мірою посилює зір. Нема сумніву, що наука, про яку говорив Бекон, ґрунтується саме на таких твердженнях. Та гляди, я маю на увазі твердження про речі, а не самі речі. Наука має до діла з твердженнями і їх членами, а члени ці вказують на поодинокі речі. Розумієш, Адсо, я не можу не вірити, що моє твердження слушне, бо пізнав я його на власному досвіді, але щоб вірити в це, я мушу допустити існування універсальних законів, однак цього я не можу зробити, бо саме твердження про те, що існують універсальні закони і усталений порядок речей, означало б, що Бог теж їм підлягає, а насправді Бог аж так свобідний, що якби захотів, то єдиним чином своєї волі зробив би світ цілком інакшим».
«Отже, якщо я добре зрозумів, ви дієте і знаєте, чому так дієте, але не знаєте, звідки ви знаєте, що знаєте, як діяти?»
Мушу з гордістю сказати, що Вільям глянув на мене із захопленням: «Може, й так. Хай там як, але це пояснює тобі, чому я так мало впевнений у своїй істині, навіть коли в неї вірю».
«Ви містик,
