Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
Хай навіть і п’ять доларів, міркував собі Мартін, і то б я вже зміг купити собі бобів та горохового супу і втяти ще з півдесятка не згірших оповідань.
Нарешті від редактора прийшла відповідь, що вразила Мартіна своїм незрівнянним зухвальством.
«Ми вам дуже вдячні,— мовилося в листі,— за ваше чудове оповідання. Усій редакції воно дуже подобається, і, як бачите, ми надрукували його негайно і на почесному місці. Сподіваємося, що ілюстраціями ви задоволені.
Перечитавши вдруге вашого листа, виносимо враження, що ви керувалися хибною думкою, ніби ми платимо за незамовлені рукописи. Цього ми не маємо в звичаю, а ваше оповідання, безперечно, не замовлене. Одержавши його, ми, річ природна, вважали, що вам відомі наші умови. Можемо тільки висловити свій глибокий жаль з приводу цього прикрого непорозуміння і запевняємо вас у нашій незмінній пошані. Ще раз дякуємо вам за ваш дарунок і сподіваємося в недалекому майбутньому подальшої вашої співпраці. З повагою і т. д.»
У постскриптумі було додано, що хоч «Хвилю» нікому безкоштовно не надсилається, але редакція з великою приємністю передплатить для нього журнал на наступний рік.
Після того Мартін почав на першій сторінці кожного свого рукопису зазначати: «Гонорар на звичайних ваших умовах».
«Колись, — утішав він себе, — мені платитимуть на моїх звичайних умовах».
Мартіна раптом охопила гарячка самовдосконалення, і він переробив і виправив «Людну вулицю», «Вино життя», «Радість», «Пісні моря» та інші свої ранні твори. Для роботи йому й тепер було мало дев’ятнадцяти годин робочого дня. Він надзвичайно багато писав і силу-силенну читав, заглушуючи працею муки, які терпів від охоти курити. Прикрашені яскравою наліпкою ліки проти куріння, що прислала Рут, він заховав у найдальший закапелок. Особливо потерпав Мартін без тютюну в дні голодувань. Хоч як намагався він приглушити в собі це бажання, воно не покидало його. Жертву цю він вважав за найбільший свій подвиг, хоч на думку Рут він лише робив те, що слід. Вона купувала йому на свої кишенькові гроші ліки проти куріння і через кілька днів про все це забула.
Дарма що Мартін ненавидів і зневажав свої за схемою написані газетні оповідання, але вони мали успіх. Вони дали йому змогу викупити заставлені речі, сплатити більшість боргів і придбати нові шини до велосипеда. Завдяки цим оповіданням у нього в казанку щодня щось кипіло і ще лишався час для поважної роботи; а єдине, що підохочувало його, — це були сорок доларів, одержаних від «Білої миші». Він підтримував свою віру цим спогадом і був певен, що справжні першорядні журнали платять невідомим авторам стільки ж, а то й більше. От лишень як добутися до тих першорядних журналів? Найкращі його оповідання, статті й поезії все ще марно до них добивалися, тоді як щомісяця під їх різноманітними обкладинками він знаходив силу нудної, сірої і бездарної писанини.
«Якби хоч один редактор, — іноді думав він, — вволив зійти із своїх недосяжних висот і написав би мені хоч слівце заохоти! Хай мої роботи не такі, як їм треба, хай з огляду на обачність не надаються вони до друку, але ж світиться у них де-не-де хоч іскрина, варта уваги!..» І знову витягав він з-під столу котрогось рукописа, як от «Пригоду», і перечитував знов і знов, даремно силкуючись зрозуміти причину мовчанки редакторів.
Коли прийшла чудова каліфорнійська весна, настав край Мартіновому добробутові. Кілька тижнів його непокоїло дивне мовчання газетного синдикату. А тоді одного дня листоноша приніс йому десять його «штампованих» оповідань. При них був коротенький лист, де повідомлялося, що синдикат переповнений рукописами і що новий матеріал прийматиметься лише через кілька місяців. Тим часом Мартін надміру розтратився з грішми, мавши певну надію на ці оповідання: перед цим-бо синдикат платив йому по п’ять доларів за кожне оповідання і жодного не забракував. Отже, цей останній десяток Мартін теж вважав за проданий і жив так, ніби мав у банку п’ятдесят доларів. Тим-то він нараз опинився в скруті, не перестаючи в той же час розсилати свої ранні твори до газет, які не хотіли платити, а пізніші твори пропонувати журналам, які не хотіли їх купувати. І знов йому довелося ходити до ломбарду в Окленді і заставляти речі.
Кілька жартів та гумористичних віршів, прийнятих нью-йоркськими тижневиками, дали йому змогу сяк-так перебитися. Тоді він написав до деяких першорядних місячників та квартальників: чому не друкують його творів? З відповідей він дізнався, що вони рідко приймають випадкові рукописи, а майже весь матеріал замовляють відомим авторам, що мають авторитет кожен у своїй ділянці.
РОЗДІЛ XXIX
Важке літо випало Мартінові. Консультанти й редактори пороз’їздилися на відпочинок, і журнали, що звичайно присилали відповідь через три тижні, тепер тримали його рукописи по три місяці, а то й більше. Єдиною втіхою було те, що під час застою менше витрачалося на марки. Тільки грабіжницькі видання працювали так само інтенсивно, і їм Мартін порозсилав усі свої ранні твори: «Ловці перлів», «Кар’єра мореплавця», «Ловля черепах» і «Північно-східний пасат». За всі ці рукописи йому не заплачено ані цента. Але, щоправда, після шестимісячного листування дійшлось до компромісу: за «Ловлю черепах» він одержав безпечну бритву, а часопис «Акрополь» пообіцяв заплатити йому за «Північно-східний пасат» п’ять доларів грішми й вислати п’ять річних передплат, хоч виконав лише другу частину обіцянки.
За сонет, присвячений Стівенсонові, йому пощастило вирвати два долари від одного бостонського редактора, що видавав свого часописа із смаком, гідним Метью Арнольда[29], але також із хронічною пусткою в кишені. Дотепна поема на двісті рядків «Пері й перли», щойно закінчена, припала до душі редакторові одного журналу в Сан-Франціско, що видавався коштом якоїсь залізничної компанії. Коли Мартінові запропонували замість гонорару безплатний залізничний квиток, він запитав, чи можна буде цей квиток перепродати. Цього не допускалося, і Мартін попросив повернути йому поему. Вона й повернулася з повним жалю листом від редактора, і Мартін послав її знов до Сан-Франціско, у претензійний місячник під назвою «Шершень», заснований одним визначним журналістом, який і зробив цей журнал зорею першої
