Українська література » Сучасна проза » Війни художників - Станіслав Стеценко

Війни художників - Станіслав Стеценко

Читаємо онлайн Війни художників - Станіслав Стеценко

Майський Молотову


Секретно


За інформацією, одержаною мною від Ентоні Ідена — держсекретаря у справах домініонів, який безпосередньо контактував з особистим посланцем Рузвельта Уелесом, повідомляю наступне.

Гітлер прямо заявив Уелесу:

1. Що немає шансів на негайний, укладений в результаті переговорів мир. Війна повинна тривати до переможного кінця. Німеччина переконана, що виграє її.

2. Що в Німеччини повинні бути розв’язані руки щодо земель Східної Європи, які вона вважає своїм життєвим простором. Вона ніколи не погодиться на відтворення Чехословаччини, Польщі й Австрії.

3. Обов’язковою умовою миру повинно бути припинення британського панування на морі, включаючи не тільки роззброєння військово-морського флоту, але й ліквідацію військово-морських баз у Ґібралтарі, на Мальті й у Сингапурі.


— Це гарна новина, В’ячеславе, — Сталін поклав люльку на стіл, узяв бокал і потягнувся ним до Молотова. Цокнулись — дзенькнуло скло, випили по ковтку. Обидва майже синхронно витерли долонями вуса. — Ходять чутки про можливий швидкий напад Гітлера на Данію і Норвегію.

— Майський провів зустрічі з послами цих країн, вони заперечують подібну можливість. Ось друга телеграма.

Молотов поклав перед Сталіним аркуш:


«2 квітня 1940 року я зустрівся з послом Норвегії у Лондоні Кольбаном і запитав, як він оцінює інформацію про можливість нападу Німеччини на Норвегію. Кольбан у відповідь заявив, що не має такої інформації. Він висловив серйозне здивування, що СРСР, маючи біля своїх кордонів (у розгромленій Польщі) більше 100 дивізій, сподівається, що вони повернуться до Німеччини й далі підуть на північ, а не, що більш логічно, — на схід. Моє нагадування про існування пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР Кольбан сприйняв дуже скептично, зауваживши, що пакт потрібен лише для того, щоб приспати увагу керівництва СРСР, а його порушення можна виправдати провокацією, на кшталт тієї, яка була розіграна вермахтом у Польщі».


Сталін глибоко замислився. Потім заходився нервово набивати люльку тютюном із цигарок «Герцеговина Флор»:

— А це — погана новина! Дуже погана. — Сталін спохмурнів, замовк, від гарного настрою не залишилося і сліду.

Нарешті Молотов наважився порушити мовчанку.

— Кобо, а що нам з того, нападе Гітлер на данців і норвежців чи ні?

— В’ячеславе, це абетка політики. — Сталін розкурив люльку і глибоко затягнувся. Посунув до Молотова коробку з «Герцеговиною». Той кивком подякував і взяв собі одну. — Гітлер не може тримати армію без роботи. Або вона поверне на Захід, або піде на Схід.

— А як же пакт? — Молотов запихкав цигаркою не затягуючись.

Сталін подивився на нього. Похитав головою:

— Псуєш цигарки. Що ти, що Лаврентій морочите мені голову тим пактом.

Молотов зніяковів.

— Адольф завтра підітреться ним, — продовжував Сталін. — Як підтерся пактом з Польщею, і як ми з тобою підтерлися пактом з фінами. Особливо після того, як ми обгидилися у Фінляндії і він зрозумів, що ми слабкі, як ніколи.

Сталін нервово махнув рукою. Потім ляснув долонею по столу.

— Ти будеш їсти? Я після твоїх телеграм утратив апетит.

Молотов похитав головою, у нього теж пропав апетит.

— Ні? Тоді і я не буду, ти вільний. Поклич мені Власика.

Молотов нервово відсунув стільця. Устав, підсунув стільця назад до столу. Якийсь час стояв, ніби збираючись щось сказати. Але, врешті-решт, махнув рукою і пішов до виходу.

— Здравія бажаю, товаришу Сталін! — Власик виріс у дверях.

— Здрастуй і ти, товаришу Власик. Що там товаришка Давидова?

— Учора госпіталізована із сильними болями у нижній частині живота. Була підозра на апендицит. Але лікарі констатували позаматкову вагітність. Уранці зроблено аборт.

Сталін підвів голову і подивився Власикові в очі. Але той дивився кудись над головою. «Цей не патякатиме зайвого. Може, буде виконувати такого роду доручення не гірше за Товстуху», — подумав Сталін. Від новини, що грім-баба Віра Давидова — примадонна Большого театру і його коханка — не народить, настрій помітно покращився.

— Добре. Молодець! Готуй машину. Їдемо на Ближню. Ми вчора дивилися балет «Спляча красуня» Чайковського. Балет — лайно. Але Аврору там танцювала гарна дівка. Як її? Нагадай…

— Ольга Лепешинська?

— Точно. Товаришка Лепешинська. Спробуй її знайти і привезти до мене. Як завдання? Не заважке для генерал-майора? — з усмішкою запитав Сталін, натякаючи на нещодавно введені генеральські звання, згідно з якими Власик став генерал-майором.

— Нікак нєт, товаришу Сталін, за вас хоч у вогонь.

— Добре, добре, — Сталін підійшов і, дивлячись знизу вгору, поплескав Власика по плечу. — За мене не потрібно у вогонь. Ось за партію — інша справа.

Розділ 22

Т е л е г р а м а

№ 543 від 28 березня


Берлін, 29 березня 1940. Передана о 4 год. 44 хв.

Москва, 29 березня 1940. Одержана о 12 год. 50 хв.


Ріббентроп — послу Шуленбургу


Цілком таємно!


Главі місії, або його представникові. Конфіденційно.

Повинна бути розшифрована особисто.

Я не облишив думки про візит Молотова в Берлін. Мені хотілося б реалізувати цю ідею в найкоротший термін. Зрозуміло, що запрошення

Відгуки про книгу Війни художників - Станіслав Стеценко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: