Крізь безодню до світла - Алла Рогашко
Цього разу Дем’ян хоче зробити все сам. Він ліквідує цих трьох по черзі, одного за одним, тихо й непомітно. Він покаже своїм людям, ЯК треба працювати. Без зайвих рухів, без крові й ризику бути поміченим. Він-бо в цьому мастак – бути непомітним! Він виповзе зі свого закутку, наче павук, коли небезпека бути поміченим відступить, коли всі довкола беззахисні й безпорадні. І вправно закине свої тенета на жертву. Лише один легкий порух – і все готово! О, це буде надзвичайно!
Дем’ян із насолодою вимальовував у своїй геніальній голові план чергової, цього разу власноруч утілюваної справи, як раптом…
– Мужик, дай папіроску! – почув за спиною хрипкий чоловічий голос.
Почув, проте ніяк не зреагував. Це точно не до нього звертаються. Ну хто буде просити цигарку в нещасного безхатченка, котрий стоїть собі непомітно, злившись із довколишньою сірістю…
– Мужик, ти глухий? Дай папіросу! – Голос став відчутно знервований.
Дем’ян усе ж озирнувся. Щось йому підказало, що звертаються все-таки до нього.
– Я не курю, – спокійно відповів чоловікові, зовні схожому на п’яничку, котрий стояв поруч і тремтів, начебто від похмілля.
– Мужик, ти шо, гониш?! Підкурити дай!
У голосі чоловіка чулася загроза. Дем’ян добре знає ці загрозливі нотки, котрі не віщують нічого хорошого.
– Я не курю, ти що, не розумієш? У мене немає цигарок, – якомога стриманіше проказав Дем’ян.
– Ти шо, інтєлігєнт грьобаний? – гаркнув той.
– Усе нормально, чоловіче, не хвилюйся, чого ти…
– Ти шо, мужик, вобше? Ти мене успокоїти хочеш? Нариваєшся?!
– Та з чого ти взяв? Я тут стою спокійно, нікого не чіпаю…
– А я, значить, тебе чіпаю, да?! – вибухнув чоловік.
Він наблизився впритул до Дем’яна, його розпашіле обличчя нервово посіпувалось, руки в кишенях помітно тремтіли. Видно було по ньому, що його вже абсолютно не хвилюють ніякі цигарки. Його просто розривало від нестримної, некерованої люті, яку він не знає, куди подіти, і зупинить його хіба…
Дем’ян не встиг завершити хід своїх думок про спрямування некерованої люті чоловіка.
Це сталося блискавично.
У тремтливій руці чоловіка, що непомітно вислизнула з кишені, щось зблиснуло, й уже наступної миті Дем’ян відчув, як по його грудях тече щось тепле.
Болю не було. Не було й страху. Він узагалі нічого не зрозумів. Чи не встиг зрозуміти. Мабуть, у нього був шок від несподіваного, хоча й цілком передбачуваного повороту в цій незначущій балачці з якимсь неадекватним, дурнуватим п’яничкою.
Дем’ян тихо сповз на землю. Він поки не збагнув чому, адже все ж начебто нормально. Проте стояти він чомусь не зміг, його ноги мимоволі підкошувались, наче від безсилля.
Він лежав, притулившись щокою до холодної, вогкої землі й вдихав важкий, гнилуватий запах Усті. Затим глипнув услід чоловікові, котрий віддалявся, злякано озираючись на Дем’яна. Аж тепер він помітив у руці чоловіка закривавлений ніж, котрий той хапливо запихав назад до кишені.
І все збагнув.
Ні!!! Ні, ні, ні!!! Що ж цей покидьок наробив? Як він посмів?! Цього не було в планах Великого Дем’яна! Не було!!! Усе мало бути інакше, інакше!!!
Що тепер? Чи помітить його хтось? Чи він так і пролежить тут, не помічений ніким, як завше?
Може, покликати на допомогу? Дем’ян розтулив рота, щоб озватись, проте тієї ж миті захлинувся: черговий напад нестачі повітря. Такий невчасний. Такий недоречний.
Натомість із рота щось потекло. Щось солонувате, тепле і в’язке. Він закашлявся.
А поряд, здається, немає нікого.
Яно, Яно, де ти, Яно? Порятуй мене, Яно, як я тебе колись порятував отут, на цьому ж місці, пам’ятаєш?..
Стає так тепло…
Ні, холодно…
І світло?
Ні, здається, темно…
Як же?..
Травень 2009 – квітень 2015
Примечания1
Каварня – кав’ярня.
(обратно) 2«Водник» – скорочена назва Національного університету водного господарства та природокористування, яку вживають місцеві жителі. (Прим. авт.)
(обратно)