Трохи пітьми - Любомир Андрійович Дереш
Вдома, у своїй улюбленій, випещеній і, курва, абсолютно голій і незатишній квартирі на чотири кімнати я старався проводити якомога менше часу. Тепер ця квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною не раз траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам'ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного.
Нерви мої були вже достатньо розхитані, коли я зустрів на вулиці Лорну… і Жанну. Ми торкнулися плечима на вулиці – інакше я би й не помітив, що це Жанна переді мною, якби за лікоть її настирливо не тягнуло щось худе й руде.
Передусім я побачив, що Жанна змінила свій стиль. Вона була у довгому чоловічому шкіряному плащі, з нашивкою гірських стрільців SS на рукаві, й у химерному старушачому береті мишачої барви. Бездумне синьо-зелене обличчя Жан-ни викликало в мені приступ безсилля перед світом.
Вони обидві були «на ізмєні» – скорше за все, якісь таблетки. Лорна виглядала збудженою, а Жанна мовчки дивилася на мене якимись не своїми, водянистими очима. Страшно було бачити її в такому стані. Вона нагадувала мені ходячого мерця. Кольнула думка, що вона може скоро померти.
«Ну, як там справи?» – першою спитала Лорна. Я був у такій прострації, що просто кивнув головою, мовляв, усе добре, хоча нічого доброго не траплялося вже тижнів зо три – відколи ми з Лорною розсварилися.
«Нормально живеться? Шось ти хуйовенько виглядаєш, – кинула вона. – Ладно, Гемор, ше побачимось». Лорна багатозначно обвела мене поглядом, зробила пальцями «козу» і побігла, тягнучи за собою Жанну.
Запис у Livejournal користувача уо! $tek (йостек):
Цієї ночі мені наснився кошмар. Я знову прибирав у себе на квартирі – це якийсь нав'язливий сюжет, ця кухня, потрібно проаналізувати, що це значить. Коли раптом відчув потужний низький гул, вібрації та скрегіт, ніби десь зовсім поруч працює охіренно потужний агрегат по перемелюванню гравію. В раковині зашипіло, і зі стічного отвору почала фонтанувати чорна густа юха, й у сні я не міг розібрати, помиїце чи нафта. На кухні я тепер був не сам. Раковина продовжувала здригатися від викидів гидотних стоків, вони бризкали на стелю й стіни, а в куті кімнати стояло щось приземкувате й циганкувате. Це була стара жінка-жалібниця У чорній хустині, таку можна зустріти десь хіба на похороні, такі люблять сидіти цілу ніч біля померлого. Баба відкрила рота, і я побачив, що її рот повен живих червоних скорпіонів. Це видовище паралізувало мене своїм жахом, однак не стільки потворність істоти била по нервах, як повна беззахисність, доступність перед нею. Зрештою, сам факт цієї нечистої сили, існування якої наяву я категорично заперечую… У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані.
Світло потьмяніло. Атмосфера в присутності жалібниці згустилася до жаркого, виснажливого відчуття тривоги. Я знав, що не зможу сховатися від неї ні у ванні, ні у спальні, ні навіть у шафі. Ця баба прийде і торкнеться мене скрізь. І вона явно збиралася це зробити, але тут я прокинувся. Мене ще довго не полишало відчуття, ніби я от-от відчую її противний, паралізуючий доторк.
ЖЖ-юзер Lornaпрокоментувала цей запис таким чином: «Шо, дристуняра? Нравиццьо?Я тобі не простила і не прощу. І мій бабка зохаває тибе».
Після чого я забанив Лорну у своєму же-же на віки вічні. Це була повна параноя. Щоденна пригніченість після нічних кошмарів, регулярні записки з побажданнями всього най– най-від Лорни, якісь заледве не містичні завали на роботі та погіршення зору – це все стало причиною моєї невідступної хандри, яку вважали «осіннім синдромом», пов'язуючи цей стан зі скороченням світлої частини доби. Не маючи інших приятелів, крім кількох вірних блог-френдів у же-же, котрі щодень читали мої записи, я почувався покинутим і ослаблим. Все було майже так, як півроку тому навесні, коли я шукав собі пристойну дав а лочку, а натомість знайшов Жанну.
Ірраціональна складова мого життя катастрофічно збільшилась. Майже все приносило мені клопіт і смуток. Я зало-гінився як нікому не відомий жж-юзер Ан-ту-ан і поліз в ін-тернетрі шукати людину, котра могла б розрадити мене, а то й дати цінну пораду. В інтернет-ком'юніті, де спілкувалися аматори паранормальних явищ, я виклав свій сон і спитав, що мені робити, у двох-трьох словах змалювавши загальну картину морального занепаду. Мені радо відповіли, що діла мої геть злі і що, напевне, у скорійшому часі мені присниться білий полярний песець. Хтось із милим прізвиськом Гавнодав порадив зробити оберіг і зарядити його енергією Сонця. Панянка Indi-Rygandiнаписала, що істинний йогін і саньясин для звільнення повинен віддати свої прив'язаності на харчі голодним духам мертвих, а Марфа62 намовляла, не зволікаючи, бігти до батюшки і висповідатися, оскільки я «впав у прелесть» і нижчі демони обступили мене.
Щодо класифікації й причини появи демона: дехто з фахівців визначали його як «стихіалю води», інші – як однозначного представника демонів повітря, ще інші – як правило, випадкові мадрівники сторінками живого журналу – впевнено писали, що це результат недойобу, перейобу, нетуди-зайобу і т. д., а їхні практичні поради зводились до одноразового прийому великої дози йаду та освіжаючих мандрівок у Бобруйськ. Так от, щодо роботи з демоном, то поради відрізнялися не менше, ніж спроби таксономії нечистої сили. Один профі на прізвисько ВнукСотоны радив чимскоріше знайти Лорну (яку я з доброти душевної приховав за збиваючим зі сліду ініціалом) і відрізати їй голову, оскільки за насилання демона 9-го розряду (ВнукСотоны відкинув усі попередні спроби опізнання нечисті як дилетантські. За
