Українська література » Сучасна проза » Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Читаємо онлайн Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
class="p1">Про шріт слід знати, що не можна стріляти бекасинником ведмедів, а картеччю – бекасів.

Цурпалками з гвіздків, накраяними з допомогою зубила й молотка, можна стріляти з однаковим успіхом і вовка, і вальдшнепа.

– Ваш отой дріб, лавошний, – він до моєї шонполки не іде. Ніжний він дуже. А от я оце собі гвіздків накраяв, – ця штука здорово б’є. Летить вона, ніби цурка, і як уже зачепить, нікому вже не воскресать.

Порох!

Порох завжди треба держати сухим. Так говорить мудра народна приказка.

Правильна приказка, бо мокрий порох не запалюється і не вибухає.

Дехто з мисливців, щоб бути певним, що в нього порох таки справді сухий, – підсушує його.

Робиться це або в печі, після того, як хліб випечено, або на плиті, коли в грубці огонь вже погас, а плита ще гаряча.

Трапляється, звичайно, що піч розносить, а на плиті порох пахкає.

Це коли іскорка якось там десь залишиться.

Видовище це дуже інтересне, воно нагадує фейєрверк в Парку культури й відпочинку під час народного гуляння.

Виходить, значить, що ви і вдома були, і на фейєрверку побували.

І вдома й замужем.

Щоб бути справжнім охотником, треба добре стріляти.

Щоб добре стріляти, треба вчитися й практикуватися.

Де вчитися і де практикуватися?

На стрілецькому стенді.

На стендах мисливці стріляють по невеличких, як ви знаєте, крихких тарілочках, що вилітають із бліндажа в несподіваному для вас напрямку.

Вилетіла тарілочка, а ви —

– Бах!

Вилетіла друга, а ви —

– Бах!

Вилетіла третя, четверта і т. д., і т. д.

Спочатку, ясна річ, наслідки будуть не зовсім для вас радісні, але дедалі вони кращатимуть і кінець кінцем з вас випрактиковується неабиякий стрілець.

Можливо – і навіть дуже можливо, – що з вас вийде і заслужений майстер стрілецького спорту.

Як і скрізь, так і тут, не святі горшки ліплять.

Треба тільки вперто, наполегливо, систематично ходити на стенд і практикуватись.

Не без того, що між вами й вашою дружиною точитимуться такі розмови:

– Черевики купив? Давно ж узяв гроші.

– Купив, купив.

– А де ж вони?

– Залишив у тресті, в столі. Хороші черевики. З рантом.

– Не риплять?

– Ні, тихі, не риплять. Такі, ніби на нозі їх зовсім нема.

– Це дуже добре, як зовсім ніби нема. Не люблю, коли риплять.

– Ні, ні, ні, – не риплять. Дуже тихі черевики.

– А як з костюмом? Скоро вже пошиють?

– От-от-от уже пошиють.

– Ти ж дивись, щоб не дуже великі плечі підкладав, а то важкий піджак буде.

– Ні, зовсім легенький буде. І не чути буде. Так ніби зовсім піджака нема.

– Я така рада, що тебе вже одягли. Тепер ще мене одягнеш…

– Одягнемо й тебе… Ще й як одягнемо… Ти б мені дала трохи грошей, я там назнав хороше пальто, завдаток би треба було дати…

– Добре, я дам…

Набій коштує чималенько: для того, щоб вивчитись, тисяч десять патронів, що не кажи, треба, ну, значить, одягнуться обоє: будуть і черевики, і костюм, і пальто, – все буде.

Так зате ж уже на полюванні клас можна буде показати.

Розказували про одного майстра спорту, як він на вовчій облаві відзначився.

Вовк подивився на нього, весело підстрибнув, усміхнувся й гаркнув:

– Це тобі не тарілочка!

Ружжо після кожного полювання обов’язково треба чистити.

Хоч багато є скептиків і щодо цього.

– Ні в якім разі чистити ружжа не треба, – говорять вони. – Стволи тоді стираються всередині і дріб косо летить.

Могло буть.

Я чищу.

Останнє зауваження.

Мисливське ружжо, як і всяка вогнепальна зброя, – річ небезпечна, і біля неї треба ходити обережно.

Але найнебезпечніше ружжо – це ружжо незаряджене.

– Нічого, нічого, – беріть, беріть, – воно в мене незаряджене.

Так от з незарядженого ружжа найбільш вбивають чи ранять мисливці і себе, і своїх товаришів.

Майте це на увазі.

Вальдшнеп

– Що, може, на вальдшнепів поїдемо? – запитав я свого вірного товариша по охоті. – Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали, – та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи.

– Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я – ворог весняної охоти!

– Чому? Навесні в лісі краса яка!

– От тому, що краса, я й ворог!

І замислився-замислився мій вірний товариш.

А потім і питає:

– Ти молодим коли-небудь був?

– Здається, – кажу, – був! Та й що з того!

– Було й мені, – він каже, – колись вісімнадцять літ. І були в мене тоді очі, як сливи, і кучері, як пісня. І була тоді весна. А Галя, що жила, як піти поза садком та перейти леваду, так Галя та, повір мені, була краща, як весна. Такої постаті, таких очей, такої коси, такого голосу і такого погляду, – от заприсягаюся тобі! – ні в кого в світі не було! Мої очі, і мої кучері, і все, що в грудях моїх билося й горіло, було для Галі, а Галин погляд був для мене.

– У суботу, Галю, ввечері, як тато з мамою поснуть, прийду, – сказав я Галі.

– А я чекатиму. У клуні, – зашарілася-зашарілася Галя.

Настала субота.

Ой, як же довго, довго в ту суботу не вечоріло! І цілісінький день лилося з грудей тоді в мене:

Коли б уже вечір,

Та й повечоріло…

І довго батюшка тої суботи вечерню правив, і тато якось тоді довго-довго у дворі поралися, і мати – все щось товчуться, все товчуться… І чого, – ти мені скажи, – в отакі суботи час не рисаками їздить, а волами, та такими ж ледачими, що всі б бичі і всі батоги на них, клятих, потрощив би?! Аж ось батьки полягали і поснули. Яку ж я того вечора сорочку одягнув, як же я свої кучері розчесав, як же я чоботи вимастив! А сукняна чумарчина на однім плечі, як пір’їночка. І пішов. Ні, брешу: не пішов, а полетів. Поза садком. Панський тоді той садок був. Липами весь обсаджений. Великими, великими липами. І був тоді місяць май. І липове листя ледь-ледь тільки розтулилося, обгорнуло віти і потихесеньку-потихесеньку шепотить. А місяць на липи ковшами золото сипле. І цвів бузок, і конвалії цвіли. І солов’ї, а солов’ї!! Щось неймовірне! Особливо мені врізався втямки один. Він не співав, він ридав над своєю коханою, що десь недалечко від нього, під кущем, обгорнула своїм тепленьким тільцем шоколадні яєчка. Він благав:

Відгуки про книгу Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: