Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
– І ніколи з двадцяткою не полювали?
– Та ні, була в мене років із п’ятнадцять тому двадцятка, ох, і ружжо було! Било, щоправда, дуже гучно, але все ж як удариш, хоч де б дичина була, – дістане. Так одно воно й було. Тепер таких ружжів не видєлують. Е, ні, я за дванадцятий калібр. Ружжо серйозне, ґрунтовне, – не іграшка.
Є ще один «сорт» рушниці, що його спеціально замовляють аматори для себе.
Це так звана утятниця.
Величезний ствол, страшенна ложа, – набивають її силою пороху й дробу, не несуть, а везуть до озера, де восени табуняться дикі качки.
І бахкають.
Щоб стріляти з утятниці, треба вміти добре робити заднє сальто.
Утятниця, положим, сама вам сальто зробить, але краще вистрілити і зразу ж самому йти в сальто. Буде легше.
– Чого це вас так покандзюбило? – запитав я в одного мисливця.
– Е, це вже давно! Років з десять тому! З утятниці стрельнув! Не розгинаюсь, не розгинаюсь, десять літ уже не розгинаюсь!
Але калібром діло не кінчається.
Якої фабрики, марки якої ружжо найкраще?
Якби хтось із охотників-початківців забажав придбати собі рушницю – яку «марку» йому посовітувати?
Давайте подумаємо.
Наші ружжа вітчизняні: тулка, іжевка, – хороші вони. Прекрасні!
Є англійські: Перле, Голланд-голланд.
Французькі: Лебо, Франкот.
Німецькі: Зауера.
Чеські: Новотного (виняткові рушниці).
М. Т. Рильський зберіг у своїй пам’яті, та й мені переказав вірші про ружжа Новотного:
Коль ружье бьет на полсотни
Или больше саженей, —
Это значит, у Новотны
Сотворен феномен сей.
Та якої ж фабрики ружжо вам посовітувати?
Бачите, я взяв собі за правило в придбанні мисливського приладдя не давати нікому ніякісіньких порад.
Можу вас тільки зазнайомити з традиційною тактикою, якої ви повинні дотримуватися при оцінці рушниці чи будь-якого іншого охотницького приладдя, – коли вас запитуватимуть чи прохатимуть таку оцінку дати.
– Бачили моє ружжо? – питають у вас.
– Ні, не бачив!
– Ось, подивіться!
Ви берете рушницю й уважно її розглядаєте. Обов’язково при цьому подивіться на світло у стволи, попробуйте курки, зважте її на руці, націльтесь з неї. Причому націляйтесь разів кілька, швидко й рвучко прикладаючи ложу до плеча, – це значить, ви пробуєте, чи прикладиста вам ця рушниця.
В цей час хазяїн рушниці вам обов’язково говоритиме:
– Б’є прекрасно! Знаєте, ніколи не думав, що на такій віддалі можна вбити щось. Зайця торік восени зняв, так усі здивувались. Я стріляв так просто, щоб наполохати, а він намертво. Всі потім перевіряли, бо ніхто не вірив… 119 метрів. П’ять дробин попало, і всі навиліт. Такого бою я ніколи не бачив. Так воно ніби й не дуже показне, а б’є, то вже б’є.
– Якої фабрики? Не розберу я, що тут написано.
– Та я й сам не знаю. Казав мені один тут майстер, що стволи Голланд-голланд, ложа Лебо, а магазинна частина наша, тульська. Ну, вже що б’є, так і не говоріть.
Ви спокійно зауважуєте:
– Мені подобається. Симпатичне якесь воно. Повинно бути з хорошим боєм.
Хазяїн рушниці буде дуже з вашої «рецензії» про його рушницю задоволений.
Потім нас обов’язково будуть запитувати про ту рушницю інші мисливці:
– Бачили рушницю в Н.?
– Бачив! А ви бачили?
– Бачив.
– Ну й як? – тепер уже ви запитуєте.
– По-моєму, лушня!
– І по-моєму, лушня!
Нарешті ми дійшли до найпоширенішої «марки» всіх наших ружжів.
Марка ця – лушня.
Найкраща рушниця – ваша.
Решта – лушні.
Це з вашого погляду.
А з погляду ваших товаришів-мисливців і ваше ружжо потрапляє до розряду лушень.
Це вам, звичайно, боляче, але нічого не вдієш: такий закон.
Отже, купуйте рушницю якої завгодно фабрики: для вас вона буде найкраща, і з таким боєм, якого ніде не бачили і не чули.
Придбали ви рушницю.
Насамперед її треба пристріляти.
Що це значить?
Це значить, що вам треба підібрати для набоїв стільки пороху й шроту, щоб вона якнайкраще била.
Що значить якнайкращий бій у рушниці?
Це значить, щоб вона била різко, щоб осип дробу був рівномірний. І щоб шріт той летів якнайдальше.
Але це все в теорії.
На практиці у 90 відсотків наших мисливців ви почуєте:
– Пристрілювати? Е! Що ж воно то за ружжо, що його ще й пристрілювати треба?! От у мене: клади, скільки влізе, – як часи. Оце ружжо!
А той, у кого шонполка розхиталась і при пострілі цапки стає, той твердо собі затямив:
– Та як же ж це так можна, щоб один заряд на всі випадки був. А як мені треба полоснути по табунові штук у півсотні крижнів, що ж я в них, однаковим, як і в одного чирьонка, зарядом стріляти буду? Та що ви мені розказуєте? Як я вже назнав, де вже сідає такий табуняка, так я ж і заряд відповідний повинен мати. Я вже насиплю пороху тільки так, та й шроту не пожалкую. Щоб уже бить так бить. От якби дроту стального дістати, щоб як слід вкріпить. Бо без дроту воно, як стрельнеш, може сильно цапки стати. Не видєлують тепер такого дроту.
Пристрілка ружжа не дуже популярна річ.
– От як пощастить гадюку у ствол заманити, та потім гадюкою стрельнути, – тоді вже буде бити без промаху. Ох, тоді ж і б’є! Ох, і б’є ж!
– Пристрілюючи ружжо, та не тільки пристрілюючи, а й частенько непристріляними набоями стріляючи чи стріляючи з шонполки зарядами на великий табун крижнів, – треба мати на увазі, що вас удома можуть запитати:
– Що то в тебе – флюс, чи що? Зуби ж у тебе не боліли?
– Та вчора звечора кутній правий щось крутить і крутить, крутить і крутить. Мабуть, флюс.
– А чого ж щока вся синя?
– Хіба синя?
– Як печінка.
– То, мабуть, синій флюс. Чув я, зубний лікар казав, що тепер посиніли. Ще не зовсім з’ясовано, від чого воно.
– А чого ж лівою рукою ложку держиш?
– Праве плече щось не той… Шарніри щось не ходять. Мабуть, ревматизм. Летючий, мабуть.
– От ходите там по болотах. Сидів би краще вдома.
«Усидиш…» – сам собі думаєш…
Коли запитують родичі, – це ще нічого. Значно гірше, коли викликають карету «швидкої допомоги».
Говорячи про рушницю, не можна не згадати про шріт і про порох.
