Карпатський капкан - Сергій Ухачевський

26 км від Дубно, 1942 рік, 7 червня,

ліс поблизу села Кути, 8:40 за місцевим часом.

Автомобіль, на якому вони втікали, несподівано заглух на повороті й більше не заводився. Вони вискочили з нього й кинулися до лісу. Крижень — обвішаний автоматними магазинами й гранатами, напереваги — кулемет MG 34 із запасним стволом до нього. Моді — теж з ніг до голови озброєна, в льотному комбінезоні. За кілька хвилин до автомобіля над’їхало кілька легковиків, слідом — військові вантажівки. Із них стали виплигувати офіцери, солдати, лунали вигуки команд, тупіт чобіт, брязкіт амуніції.

Вони біжать, Крижень ледь поспіває за нею. Дихає важко, майже задихається й нарешті зупинився, сказавши:

— Все, я більше не можу, зараз вихаркаю легені… Ми зарано зірвалися… Я ще не зовсім здоровий… для таких… марафонських… забігів…

— Тебе планували перевести до Львова, а там я не зможу бути з тобою, — вона узяла його за руку: — Зберися, милий, нам залишилося пройти кілометрів з десять.

— Ні, для мене це забагато… Ти йди, я їх затримаю.

— Ще трішки. Нас перестрінуть повстанці. Ну, любий, давай, зберися! Я благаю тебе!

Крижень зігнувся дугою, обпершись на кулемет і, важко відхекуючись, сказав:

— Ні, Моді, все, далі не можу. Рано ми… ще б тиждень… тоді… Я прикрию… Біжи до хлопців у ліс… Повернешся з ними — добре… Ні — врятуєш себе…

— Любий, ні! Ми зараз зав’яжемо бій, нас почують і прийдуть на допомогу. Хлопці надійні, я в них вірю…

Крижень, важко дихаючи, озирнувся, кивнув на пагорбок неподалік:

— Он гірка… Хіба там. Ще раз прошу… Біжи! Я прикрию! Ти ще можеш урятувати нас обох!

Моді, узявши його долонями за обличчя, як він колись її, глянула з любов’ю і сказала:

— Я вже не юна й наївна… Сталося те, чого ти боявся: ця війна зіпсувала мене… І ми зустрілися серед солдатчини й смерті, там, де мав бути тільки ти… Моє ім’я старонімецькою означає «могутня в битві». До бою, любий!

Вони кинулися на пагорбок, залягли. Крижень вибрав вдале місце для оборони, оскільки з одного боку їх захищав глибокий, крутий рів, через який німці навряд чи змогли б перебратися і зайти в тил. Він розклав амуніцію, кулемет розташував між двома пеньками. Переслідувачі не забарилися. Та перших їх скосили кулі. Зав’язався бій. Утікачів стали півколом оточувати. Але есесмани, що наступали, були в Крижня, мов на долоні, їх нічого не захищало; навіть перелісок, у якому вони могли б заховатися, був рідким і прострілювався наскрізь. Тому нацисти або трималися на відстані, стріляючи з гвинтівок, або ж ховалися в ямках та вибоїнах, за корчами в переліску, зрідка пострілюючи. Фронт зліва, перед яким теж була велика галявина, тримала Моді. Вона стріляла по ворогах влучно, короткими чергами, вперши в плече відкидний приклад свого МР-38. Широкий фронт справа й по центру тримав Крижень. Він часто змінював позиції. Стріляв то з кулемета, то з автомата, то жбурляв гранати, як тільки нападники намагалися підніматися в атаку. Так тривало не менше як півтори години.

Та враз до німців прибуло підкріплення — сотня донських казаків, котрих німці на Волині використовували як карателів. Ці не були схильні до затяжних облог і бездумно кинулись в бій, сп’яну зверхньо поглядаючи на есесманів, що причаїлися в укриттях. Мовляв, зараз ви побачите, як ми вміємо воювати. З улюлюканням та «ура!» вони побігли на пагорбок, зовсім не вклоняючись кулям. Крижень косив їх десятками, не відставала й Моді. Втративши половину своїх, казакі відступили й залягли, їхню пиху як вітром здуло. Та хтось чи то з поранених, чи то з тих, хто зумів зачаїтися не поміченим Крижнем, кинув гранату в центр оборони, що тримали втікачі.

Осколок гранати поранив Моді. Казакі з німцями знову кинулися в атаку. Крижень зло креснув зубами й натиснув гашетку кулемета. Наступний вибух гранати відкинув його на кілька метрів з пагорбка, в груди боляче вп’явся осколок. Перед очима поплив світ. Він перевернувся на живіт і по-пластунськи спробував доповзти до Моді, що, задихаючись, дивилася на нього й простягувала йому руку. Та за мить життя в її очах згасло. Крижень зробив останню спробу й потягнувся до неї, намагаючись доторкнутися до її руки. Так і завмер, втративши свідомість. На якусь мить постріли затихли. Кілька німців підійшли до парочки, що лежала, тягнучись одне до одного.

Але враз повітря розсікло: «Слава»! Знову залунали постріли. Кілька есесманів упали, скошені кулями, просто біля ніг Крижня й Моді. Інші, відстрілюючись,