Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв

році Микола Реріх. ">[97], вони ж передбачили настання Царства Кількості[98] задовго до того, як перші європейські банки зробили перші інвестиції, не підкріплені реальним золотом… І не виключено, що вони мають рацію, – Учитель поклав долоню на чоло Діани, наче благословляючи. – От, скажімо, тепер я посилаю проти Майстра Зброї не рівного йому за досвідом воїна, а молоду дівчину, яка лише два роки тому залишила школу Ковену. Хіба вже це одне не є свідченням нашої слабкості? Великі воїни Півночі спочивають на Вічному Сході, а в наших ворогів напоготові десятки посвячених лицарів і допоміжні силові підрозділи.

– Я не зганьблю вас, Учителю. Я знайду ізгоя.

– Біля Одноокого Орден вже міг налаштувати пастку.

– Я буду обережною Тигрицею.

– Будь дуже обережною. Тричі оглядайся, перш ніж зробити наступний крок. А я молитимуся за тебе. Ми всі молитимемося. І дамо тобі помічницю.

– Кого?

– У школі ти знала її як Софію.

– Ми не були подругами. Навіть навпаки.

– Я знаю. Але вона сильна менталка. Вона кмітлива і має розвинуте бачення. А тобі не уникнути пасток Майстра, якщо біля тебе не буде менталки. Софія не згадуватиме про ваші суперечки у школі. Я обіцяю.

– Я теж не буду… згадувати.

– От і добре. Коли ви будете діяти у симфонії, моє серце не болітиме щоденно від приниження за нашу слабкість… Зв’язок зі мною триматимеш, як і дотепер, через Курда. Якщо ізгой вийде на контакт, передаси Курдові знак. Ти знаєш який.

– А якщо я зустріну катів Майстра?

– Дій за обставинами. Але самого Майстра тобі не здолати, – Учитель зробив знак, яким волхви відганяють злих духів. – Тікай від нього. Він – біль і смерть. Якщо виникне небезпека того, що Софія потрапить у полон до людей Ордену, тобі дозволено припинити її життя.

– А їй теж дозволено припинити моє?

– Це війна. Ніхто не витримає тортур Майстра. Навіть я.

– Що вам відомо про ізгоя? – спитала Діана після недовгого мовчання. Тепер вона незмигно дивилася в очі Вчителя. В очі, у котрих, як вірила воїтелька Діана, ніколи не згасав золотий відблиск Благої Вічності.

– Він, наскільки нам відомо, є Обраним високого рангу. Його титул до вигнання нашою мовою перекладався як «Дім Правди». Це почесний неспадковий титул одного із тибетських Старших. Ізгой має левантійську[99] зовнішність, добрі світські манери, володіє кількома мовами, кермує автівкою. На вигляд йому років шістдесят, хоча насправді він значно старший. Значно.

– За що його вигнали?

– Невідомо.

– Його вигнали рівні йому чи ті, які вищі за нього?

– Тобі у школі мали розповідати, що, на відміну від наших ковенів і на відміну від Ордену, у Шангріли є не тільки Старші, але й Вищі.

– Я знаю. Вони не люди.

– Вони не зовсім люди, – виправив Діану Вчитель. – Вони не тільки бачать Світло, вони самі є частиною Світла. Вони мають споконвічне право карати і відмежовувати від Світла навіть спадкових Обраних. Вони не забов’язані оприлюднювати своїх мотивів. Ніхто не може вимагати від них пояснень. Немає інстанції, де можна було б оскаржити їхні присуди.

– Отже, його вигнали Вищі Шангріли. Вигнали невідомо за що.

– Так.

– Вигнання – це що?

– Заборона спілкування із ним для певного кола.

– Для усіх ковенів?

– Ні. Лише для посвячених Шангріли.

– Вони не говорять з ним?

– Вони уникають його. Туди, де приймають Вигнанця, ніколи не прийде посвячений з Тибетського Лона.

– А хтось із наших колись його бачив?

– Бачили, вісімнадцять років тому в Єгипті, але тоді він не розкрив ані свого Імені Сили, ані своїх вмінь, ані своїх знань. Він жив у пустелі самотньо і не прагнув спілкування. Здається, з ним розмовляли довірені Великого Ієрофанта. Але нічого з тих розмов не досягло Півночі. У Східній Європі він з’явився у дві тисячі третьому…

– І тоді він вже був не проти спілкування?

– Він і тоді був партизаном-одинаком. Люди Драгана розповіли нашим, що розенкройцери[100] у Празі принесли до Вигнанця тибетські медичні рукописи, але він навіть не став на них дивитися. Рукописи, до речі, були дуже давніми і цікавими…