Вовк-тотем - Цзян Жун

">[61] з якого ведуть партизанську війну з людьми в степу. Старий Біліґ часто казав, що вовки всю зиму й весну ховаються, сплять і вовтузяться в місцях, вкритих очеретом, тому ці місця й стають місцем полювання на них для собак і людей. Можливо, Хуанхуан і Ерлан якраз почули шурхіт вовчих кроків у сухому очереті. Час і місце точно підходили, тому Чень Чжень подумав, що це, напевне, вовчиця повертається до свого лігва. Він ретельно оглядав краї очеретяних заростей, очікуючи, коли з'явиться звір. Старий казав, що очерет зазвичай росте в низинах, куди навесні стікається тала вода, тому вовки не риють там собі нір, а зазвичай роблять гнізда вище, де не сягає вода. Чень Чжень міркував так: якщо вовчиця з'явиться з очерету, значить, її лігво обов'язково буде на найближчому схилі гори.

Обидва собаки раптом увіп'ялися очима в якесь місце в очереті й не рухалися. Чень Чжень спрямував трубу в напрямку собачих поглядів, його серце скажено калатало: великий вовк, наполовину висунувшись із очерету, уважно оглядав місцевість. Обидва собаки миттю опустили голови, максимально притиснувши їх до землі. Обидві людини також максимально розпласталися на землі. Вовк уважно оглянув схил і тільки після цього вислизнув з очерету та побіг до яру в північно-східному напрямку. Чень Чжень не відривав своєї підзорної труби від звіра, який був дещо схожий на ту вовчицю, яку він бачив минулого разу. Вовк біг швидко, але із зусиллям — видно, наївся вкраденої десь баранини. Чень Чжень подумав, що якщо сьогодні не з’являться інші вовки, тоді їм нема чого боятися — вони вдвох і з двома собаками, особливо з Ерланом, цілком можуть здолати цю вовчицю.

Вовчиця піднялася на маленький пагорбок. Чень Чжень подумав, що варто лише побачити, в якому напрямку вона побіжить, і тоді можна визначити, де розташоване її лігво. Однак саме в цей момент вовчиця раптом зупинилася на самій верхівці пагорбка і, повертаючись, почала уважно роздивлятися на всі боки, а потім завмерла, дивлячись у напрямку засідки, де ховалися люди й собаки. Обидва хлопці так розхвилювалися, що не наважувалися навіть вдихнути повітря — адже місце, де тепер стояла вовчиця, було набагато вище заростей очерету, і вона могла побачити звідти людей. Чень Чжень тепер гостро відчував нестачу практики й досвіду — щойно, поки вовчиця бігла схилом, вони з собаками повинні були відступити на декілька метрів назад, але вони й гадки не мали, що вовчиця виявиться такою недовірливою. Вовчиця напружено подалася вперед усім тілом, щоб піднятися вище й ще раз оглянути помічені нею позиції ворога. Хвилюючись, вона зробила два оберти на своєму місці, завагалася на якусь мить, потім рвучко повернула голову на схід і стрибнула на спадистий схил у тому напрямку, після чого підбігла до якогось отвору й залізла туди.

— А ось і вхід! Ну цього разу ми розправимося відразу з усією сімейкою — і з великими вовками, і з малими! — аж скрикнув Ян Ке, плескаючи в долоні.

— Швидше! Швидше по конях! — сказав Чень Чжень, збуджено підводячись зі свого укриття.

Обидва собаки стрибали навколо Ченя й аж хекали від хвилювання, очікуючи на наказ господаря, але Чень Чжень так розгубився, що спочатку навіть забув віддати їм команду, тож тепер поспішив свиснути, указуючи пальцем на вовчу печеру. Собаки миттю полетіли вниз схилом і помчали прямо до вовчої печери на східному схилі. Хлопці теж помчали вниз, відв'язали коней, заскочили в сідла й теж поскакали до вовчої нори. Собаки вже досягли її й гавкали на вході до неї. Наблизившись, хлопці могли побачити, як Ерлан, ніби скажений, ошкіривши ікла й випустивши пазурі, кидається в нору, але потім відступає, потім знову кидається, але не наважується проникати далеко. Хуанхуан стоїть біля входу в печеру й підтримує товариша гучним гавкотом, а ще безперервно риє землю на місці, аж на всі боки летять грудки снігу й землі. Хлопці скотилися з коней і побігли до входу в нору. Побачивши, що там відбувається, вони злякалися не на жарт: в середині яйцевидного отвору, діаметром мало не цілий метр, навісніло атакувала й оборонялася водночас вовчиця, кусаючи й виганяючи з печери кремезного Ерлана. Вона мало не наполовину висовувалась із нори, щоб не на життя, а на смерть схопитися з собаками.

Чень Чжень кинув на землю аркан і, затиснувши обома руками лопату, забувши про все на світі, кинувся до вовчиці, щоб розчавити їй голову. Реакція звіра була миттєвою: не встигла лопата ще й наполовину опуститися, як вовчиця вже втягнула голову між плечі й відразу після цього, ошкіривши зуби, атакувала, тому Ян Ке, який саме намірився вдарити її залізною палицею, влучив у повітря. Після кількох таких відступів і наступів, Ченю таки вдалося вдарити вовчицю лопатою по голові; Ян Ке також влучив один раз. Однак тварина тільки лютішала й скаженіла, раптом вона залізла в нору на відстань близько метра, а коли туди увірвався Ерлан, вона з усієї люті вкусила його за груди, тож собаці залишалося тільки відступити, заюшеному кров'ю і з почервонілими від люті очима, однак він знову загарчав і засунув голову в отвір, так що назовні видно було лише його великий хвіст, яким він постійно розмахував.

Чень Чжень раптом згадав про аркан, обернувся й миттю підібрав його з землі. Побачивши це, Ян Ке одразу ж відгадав його наміри й сказав:

— Правильно! Накинемо на неї аркан!

Чень Чжень розпустив арканну мотузку, готуючись прилаштувати напівкруглу петлю перед входом до нори: щойно вовчиця висунеться звідти, потрібно буде потягти за жердину в горизонтальному напрямку й скрутити мотузку, тоді петля затягнеться на вовчому тілі й можна буде витягнути звіра назовні. Після цього, напевне, можна буде розправитись зі звіром залізною палицею Яна Ке, залучивши до того ж двох собак. Чень Чжень так хвилювався, що не міг навіть дихати. Однак не встиг він ще прилаштувати мотузку, як з печери вискочив Ерлан, знову покусаний вовчицею, і своїми задніми ногами переплутав усю конструкцію, а за ним з'явилася й вовчиця із заюшеною кров'ю мордою і наступила своєю лапою просто на мотузку. Побачивши аркан і мотузку, вона заклякла, ніби наступила на