Чотири шаблі - Юрій Іванович Яновський

свою стару кокарду. «Справжні стрільці носять тільки зорю», — безапеляційно заявляє сурмач. Другому грачеві незрозуміло, чому саме п'ять кінців у зірки. Він запитує про це, показуючи на пальцях цифру п'ять. «Є п'ять країн світу, і на кожну показує один кінчик зорі». Дівчинка уважно прислухається до розмови і раптом зникає від вікна.

Одчиняються й зачиняються, наче самі собою, двері хатини, ніби пройшов вихор. Ще двері. Ще дверцята. За верхом скрині, котрий раптом падає і зачиняє скриню, — дівчина. Вона замислилася, перебираючи в руках різні клаптики матерії. Вона розчарована, бо не знаходить потрібної речі, її очі блукають по кімнатці, доходять до вікна, дивляться — і помічають трикольоровий прапор над баштою. На дівчинку находить спокійна усмішка — вона до чогось додумалась.

Гра вже зробилася дуже азартною. Всі захопилися грою і пожвавішали. У сурмача на голові картуз козирком назад. Він банкує, щось приказуючи до кожної карти. Дивиться крізь двері на подвір'я, бачить, як помалу спускається з башти прапор. «У вас революції тут не було?» — питає сурмач. «Це коли студенти бунтують?» — питає бородач. «Студенти — гідра! У революції солдати й матроси мають голос», — починає оповідати сурмач. Він починає про окопи і людей в окопах — вошивих, хворих, мертвих. Про гори трупів після атаки. На вузенькій річці провалилися на льоду, стоять по пояс над льодом солдат німецький і руський. Як божевільна, рветься коняка, запряжена в гармату: решта коней лежить без руху, і людей десь розкидав ворожий набій. Сурмач оповідає про ниви, витолочені боями, розриті, розкопані. Безліч хрестів і могил понад дорогою. Процесії ранених, калік. Обличчя сурмача. «У банкові 500 карбованців», — каже сурмач несподівано. Посередині лежить ціла купа зеленого листя з різних дерев — гроші. «Я йду по банкові!» Він набирає карти і горне до себе всю купу листя. У відчинені двері він бачить, як прапор підноситься і стає на своєму місці. Не хватає тільки одного кольору: прапор має лише двоє полотнищ. Сурмач оповідає далі грачам про війну, розмахуючи руками. Генерал-мумія, високий і засушений, говорить у землянці по телефону. Він хвилюється, щось кричить у трубку і раптом валиться на стіл непритомний. З окопів вилазять солдати і, поклавши рушниці на плечі, прикладами догори, рушають назад. Порожні окопи. Лежать трупи.

Дівчинка, зачинившися в кімнаті, ножицями вирізує з червоного шматка прапора зорі. Вони незграбні, великі. «Найкраще стріляє батько — йому я дам найбільшу», — каже собі дівчинка і старанно працює ножицями.

Сурмач сурмить. Навкруги нього зникає день і касарня, постає чорна, глупа ніч. Повз сурмача пробігають поодинокі солдати й матроси, наче йдучи на штурм. їх безліч. Біжать солдати, робітники в цивільному, але з рушницями, проводять городовиків, біжить офіцер, зриваючи погони з плечей, тягнуть кулемета по землі, пробігає гармата і, нарешті, грузовик, повний людей і зброї. Потім — панцерник, неповороткий, як черепаха. Сурмач сурмить, і знову — навпаки вже — зникає ніч, видно бородатих його товаришів, касарню фортеці і купу листя. Сурма пересовується за спину. «Цареві дали по шапці!» — каже сурмач, і в уяві слухачів вимальовується чудний образ царя в мантії і короні, якась рука, велика і міцна, б'є його по короні. Слухачі здивовані до краю.

Дівчинка вибігає з кімнати, біжить до касарні, до того свого віконечка, де вона раніш уже підглядала. На її здивування — там сидить просто на землі її батько і плаче. Нахиляється до нього, щоб утішити, але батько плаче нестримно, і сльози котяться по бороді.

Сурмач стоїть у гурті грачів біля стіни, на котрій написано крейдою колони цифр — виграшів і програшів за кілька років. Цифри — майже астрономічні. Одну колону закреслено навхрест зверху донизу. По ній, очевидно, хтось розквитався. Справді, перехід на могилку з хрестом стверджує ту думку, що грач покінчив свої рахунки із життям на острові. Сурмач у гурті. Починає закреслювати всі колонки цифр. «Однією партією в очко ми ліквідували старі борги!» — каже сурмач і не зупиняється, доки не закреслює всіх колонок на стіні. «Треба заарештувати вашого старшого і кинути цього острова, щоб повернутись до нового життя», — тоном проповіді виголошує сурмач.

За вікном — старший і його донька сидять на землі. Старший невидячими очима дивиться перед себе. Дівчинка гладить його по голові. Старший шепоче: «Мене заарештувати?! Ще побачимо, як-то воно вийде!»

Розповідь

Ліс і кущі на схилі крутої гори. Ближче крізь кущі видко, що під ними лежить і не рухається людина — мертва наче. На спині в неї сурма. Гвинтівка, випавши з рук, зачепилася шпагатиною за галузку і похитується разом із нею. Стоїть дерево. Раптом од нього одривається галузка і падає додолу — від кулі. На ніжній корі іншого дерева раптом з'являється крапка чи дряпина — теж куля. Здійнявся пил із землі, злетіли листочки — знову куля. Жодної людини ніде не видко. Зламане молоде деревце, чорна яма біля нього — від набою. Гладенька кора товстого дерева. Раптом з'являються одна за одною чорні крапки — кулі з кулемета. Ще — падає галузка з дерева. Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя. Людина під кущем заворушилась. Вона поплазувала по землі в тому напрямку, як вона лежала. Це — інстинктовий, майже позасвідомий рух. Гвинтівка залишилась висіти на кущі. Людині видко чиїсь ноги, що витикаються підошвами до неї з трави. Мрець лежить горілиць, руки розкидані, чудний ракурс з того місця, як дивиться на нього сурмач. (Це він!) Поза неймовірна — людину зустріла смертельна куля. Сурмач підповзає ближче. На нього дивляться скляні очі ворога. Так, це ворог, в нього на плечах є погони. «Обдурили тебе, землячок», — каже сурмач і шарить по кишенях у трупа. «Дай, браток, закурити!» Сурмач скручує цигарку, запалює її і солодко затягається. Курить. Потім, машинально одкозирявши мертвякові (так роблять після прикурки), сурмач повзе далі. Він часто зупиняється, його, очевидно, контужено.

Це все — сурмач на подвір'ї фортеці оповідає. Надворі вечір. Слухачі — ті ж солдати, дівчинка, ведмежа, осторонь трохи — старший. Куховар і кравець теж