Щоденник моєї секретарки - Брати Капранови

Паша залишив без реакції мій вибух і спокійно обвів поглядом співрозмовників:

— Коли їх судять?

— Вже, — я глянув на годинника. — Щойно почали.

— Скільки часу у нас є?

Я знизав плечима.

— Судитимуть їх хвилин десять. Там черга, як у гастрономі. Потім повезуть на Глибочицю. Поки приймуть — вже буде вечір. Ну а в оберт візьмуть завтра. Вночі попресують, зранку — на допит.

— А що шиють? — поцікавився міністр.

— Вбивство.

— Тю-тю, — Віталік похитав головою. — Але на них конкретно нічого нема. Тому на суді будуть вигадувати.

— Хуліганка, швидше за все, — авторитетно припустив Ґенек. — Нам їхні ментовські штучки відомі.

— Зрозуміло. Тобто часу на розкачку немає, — зробив висновок Павлюк-паша. — Значить ми не вийдемо звідси, поки не прокачаємо всі варіанти і не домовимося про план дій…

На цих словах двері кабінету раптом розчахнулися і до приміщення із радісним гавкотом влетів, як завжди, веселий і оптимістичний Джой — Пашин спанієль. За ним, цокаючи підборами, на порозі з’явилася Лариса.

— Привіт, хлопчики! — махнула вона нам весело. — Паш, я тобі туфлі купила. Ходім, поміряємо. Бо якщо не підійдуть, я назад повезу, поміняю.

Заступник Голови наглядової ради банку, власник найбільшого національного телеканалу, депутат Верховної Ради Павло Павлюк слухняно підвівся:

— Ну, вобщем, ви поки порозмовляйте, а я зараз повернуся.

Ніхто не встиг і слова сказати, коли Паша у супроводі дружини вже зник за дверима задньої кімнати. Міністр, генерал і я залишилися утрьох.

Не можна було повірити, що усе це відбувається насправді. Звісно, це далеко не перша ідіотська ситуація, в яку я потрапляю тут, у кабінеті. Але у момент, коли питання стосується буквально життя і смерті, коли від кожної хвилини залежить доля людей, підприємств, політична кар’єра та гроші!..

Я подивився на зачинені двері задньої кімнати. Потім — на співрозмовників.

Віталік з незалежним виглядом жував горішки, які традиційно лежали у вазочці на журнальному столику. Ґенек вже тарабанив комусь по телефону.

— До речі. Кедрові горішки дуже корисні для чоловіків, — зауважив міністр, відправляючи до рота повну жменю. — Там є ці, як їх називають, ензіми…

Тут у моїй кишені озвався мобільний, і я також без зайвих церемоній взяв трубку.

— Сергійку! — почувся вкрадливий, як і завжди, голос Жорика. — Все добре. їх випустили і вони зараз у Феофанії.[6]

— Обох? — перепитав я, підводячись та відходячи у куток.

— Обох. Суддя за півторушку вирішила по справедливості. Ти мені не забудь повернути, бо я з чужих грошей віддавав.

— Поверну, Георгію Ісаковичу! Яка розмова… А чому у Феофанії? Побили?

— Ні, все нормально. Хай полежать, поки все заспокоїться.

— Дякую, Георгію Ісаковичу!

— Сергійку, не питання. Ти не забудь завтра грошики мені привезти. Добре?

— Не забуду.

Я мовчки повернувся на своє місце. Поки тривала розмова, міністр встиг повністю розібратися з корисними кедровими горішками і перейшов на екзотичні кеш’ю. Генерал замислено перебирав пещену холку Джоя. Судячи з усього, моєї розмови вони не чули. То й не буду їм нічого казати. Хай ці видатні державні діячі ще трохи помучаться страхами майбутнього. Їм корисно.

Через п’ять хвилин повної мовчанки двері задніх апартаментів розчахнулися — і перед нами з’явився шановний народний депутат у всій красі і нових літніх туфлях. Слідом висунулася Лариса із порожньою картонкою в руках.

— Ну як вам? — Паша підійшов до столика і притопнув ногою.

— Люкс! — підняв великий палець генерал.

— А скільки коштують? — поцікавився міністр. — Доларів дев’ятсот?

— Дев’ятсот п’ятдесят, — уточнила Лариса з-поза Пашиного плеча.

— Диви, не дорого.

Мене не полишало враження, що я знаходжуся у дурдомі. А шоу, між тим, тривало далі. Паша наморщив лоба і задумливо тупнув ногою:

— Тільки, здається, трохи вузькуваті.

— А по довжині нормальні? — стурбовано схилилася Лариса. — Пальці не тиснуть?

— Та наче не тиснуть.

Міністр кинув до рота чергову порцію горіхів:

— Якщо тиснуть, то краще не брати. Туфлі хороші, але тоді краще не брати.

— І якщо вузькі, то можуть не розноситися, — філософськи зауважив Ґенек.

Лариса показово зітхнула:

— Тоді поїдемо здавати разом, і ти в магазині поміряєш. Бо я так заочно тобі нічого не підберу.

Мені здалося, іще мить і вже мене треба буде в’язати та везти на Фрунзе, 103.[7] І я не витримав:

— Мені щойно Жорик дзвонив…

Всі обернулися.

— Суд їх відпустив. Вони обидва у Феофанії.

Міністр наче за пострілом стартового пістолету спритно підскочив з фотеля:

— Паша, мені зараз треба бігти, але я по обіді заскочу.

Майже одночасно Ґенек відгукнувся зі свого місця:

— Я ж казав, що переговорив з людьми…

— Жорик!.. — з притиском продовжив я. — Дав судді півтори штуки…

Генерал піднявся, слідом за міністром потис Паші руку, і за кілька секунд ми залишилися у сімейному колі — я, Паша, Лариса і Джой.

— Серьога, — Паша поставив ногу на стілець, нахилився і почав розв’язувати шнурки. — Я зараз з’їздю з Ларисою до крамниці. Знаєш, мені і справді не подобається, як вони сидять на нозі, — він повернувся до дружини і поклав праву туфлю до коробки. — Вобщем, ти там розрулюй, а потім якось мені розкажеш.

Ну що тут можна відповісти?

— Пішов розрулювати, — я голосно клацнув підборами. — Пока.

У п'ятницю в Івано-Франківську було скоєно напад на прем'єра Віктора Януковича.

При виході з автобуса біля Прикарпатського університету імені Стефаника у Януковича невідомі почали кидати яйцями. Він упав. Охоронець переніс прем'єра в інший автомобіль. Автомобіль одразу після цього поїхав від університету.

Українська правда

24 вересня профашистські молодчики спробували зробити найсумнішим днем в історії нової України. Країна опинилася на межі війни і миру, над прірвою міжнаціональної ворожнечі. Нахабний випад дикої юрби змусив здригнутися, завмерти біля телеекранів увесь світ.

Резолюція мітингу у Харкові з приводу яєчного інциденту

У понеділок в інтернеті з'явилася розважальна гра, присвячена подіям із «яйцевим замахом» на Віктора Януковича в Івано-Франківську.

«Українська правда» отримала ксерокопію «Анкети кандидата на пост президента» Віктора Януковича, заповненої ним власноруч і поданої до Центрвиборчкому… Саме так написав своє вчене звання Янукович — «проффесор»… У тексті з 90 слів кандидат в президенти зробив 12 грубих помилок. Це при тому, що, як написано в анкеті, українською мовою він володіє вільно.

Президентська кампанія в Україні набула сьогодні характеру справжньої комедії дель арте.

Французька редакція Євроньюс

Лікарі у Феофанії ще з совєцьких часів призвичаїлися не тільки лікувати, але й знаходити хвороби у тих, хто потрапив у неприємну ситуацію. Ще з давніх-давен партійні та господарські боси України ховалися за її стінами від ревізій та позачергових