Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

підійшовши до 40 гребків на хвилину, та знову вирвалась уперед до лідерства. Фанати Каліфорнії вибухнули оваціями. Їхні хлопці були попереду на чверть довжини і спрямували човен на фініш. Але Джордж Моррі виконав те, що йому сказано було зробити. Ульбріксон дав йому команду тримати частоту ходу такою низькою і так довго, наскільки можливо. Його хлопці все ще веслували із частотою 34 гребки, і Моррі опирався спокусі закликати до прискорення, у той час як Каліфорнія підтримувала свої несамовиті 40 гребків, і міст Фрутвейл Авеню вже почав вимальовуватися попереду них. Швидкість ходу — це одне, а сила — дещо інше. Моррі знав, що він, як і раніше, мав багато сили у своєму розпорядженні. Він оцінив, що тепер Каліфорнія майже не має її. Він нахилився вперед і крикнув: «Дайте мені 10 великих!» Хлопці Вашингтона завзято взялись за справу. Човен вистрибнув уперед. Наприкінці 10 гребків носи човнів були намертво нарівні знову. Коли міст і фінішна лінія наблизилися впритул до них, Моррі знову закричав: «Дайте мені 10 великих!» Джо, і Коротун, і Роджер, і всі, хто був із веслом у руках, вклали всі сили, що мали, в останні кілька гребків. У тренерському катері безпосередньо за своїми хлопцями Ел Ульбріксон затамував подих. Човни пролетіли під мостом бік у бік.

Синій і білий прапори були викинуті з моста одночасно. Фанати раптово замовкли, розгублені. Хтось в одному з човнів позаду крикнув: «Вашингтон на 30 сантиметрів попереду!» Вболівальники «Ескімосів» заревли. Потім голос в офіційному гучномовці прогримів: «Каліфорнія попереду на 60 сантиметрів». Тепер волали шанувальники Каліфорнії. Радіокоментатори тулилися під навісом, вагаючись, а потім транслювали новину нації: «Каліфорнія перемогла». Те ж повідомлення прогриміло по стрічках новин. На мосту вболівальники Вашингтона були непохитні, сердито вказуючи на воду і жестикулюючи. Їхні хлопці вирвались уперед у кінці перегонів — кожен міг бачити це. Вболівальники Каліфорнії, що звішувались над поручнями, коли човни проходили під ними, наполягали, що ніс човна Каліфорнії пройшов під мостом першим, щонайменше на метр попереду. Натовп розростався. Минуло кілька довгих хвилин. А потім, ураз, тріскуче ожив голос гучномовця: «Судді фінішу офіційно оголосили, що Вашингтон переміг, випередивши Каліфорнію на 2 метри». Неймовірний лемент здійнявся з маси вболівальників Каліфорнії. У Сіетлі екстрені новини з Окленда переривали регулярні програми на радіо, і люди, що понуро сиділи біля радіоприймачів, схоплювалися на ноги, плескали один одного по спині і потискали руки.

Виявилося, що ні жоден з екіпажів, ні будь-хто з офіційних суддів насправді не мали жодних сумнівів щодо результату. Вони просто мали проблему з тим, щоб дістатися до гучномовця крізь натовп людей на мосту. Більшість глядачів не зрозуміли, що міст перетинав лиман під невеликим кутом. Фінішна лінія, з іншого боку, проходила прямо по воді, майже перетинаючи міст на боці доріжки Каліфорнії, але перетинаючи бік Вашингтона на кілька метрів не доходячи до мосту. Ніс човна Каліфорнії дійсно пройшов під мостом першим, але на той момент перші два метри човна Вашингтона були вже за фінішною смугою. Коли Ульбріксон повернувся до готелю того вечора, він накидав у бортовий журнал простий коментар: «Оце так день».

Поїздка на потязі додому була тріумфальною. Прикрі почуття довгої осені і зими були забуті, всі вийшли переможцями. Том Боллес був упевненим, що тепер він мав екіпаж першокурсників, принаймні, нарівні з минулим роком. Юніорська університетська команда утвердила своє положення, принаймні, зараз. Другокурсники були чемпіонами серед університетських команд Тихоокеанського узбережжя. Разом вони змели Каліфорнію з її рідної води. Тепер усе здавалося можливим.

Наступного дня після перегонів вони були головною новиною в Сіетлі. Заголовок на першій шпальті «Сіетл Таймс» трубив: «Екіпажі «Ескімосів» провели тотальну чистку». 18 квітня місто проводило свою версію урочистого параду на честь веслувальних екіпажів, а також команди дівчат із плавання, які щойно повернулися з Чикаго із купою медалей і шістьма національними рекордами, і Джека Медіки, суперзіркового плавця, який сам щойно повернувся з перемогами на Сході. 80 членів маршируючого оркестру «Ескімосів» повели процесію вгору по Другій Авеню і Пайк Стріт, коли конфетті та шматочки серпантинів змішались зі стійким холодним дощем, що почав падати з хмар високо над головою. За оркестром у прикрашеній квітами машині мер Сміт їхав з Елом Ульбріксоном і Томом Боллесом, махаючи збудженому натовпові, що радісно заполонив увесь простір на 4-5 вулицях довкола. Медіка і команда дівчат із плавання їхали в другому автомобілі. За ними рухались головні винуватці свята — довгий лісовоз, задрапірований квітами і зеленим листям, віз університетську команду і їхній човен. Хлопці були одягнуті в білі светри з великими пурпуровими літерами «WS» на грудях. Кожен із них тримав вертикально весло завдовжки три з половиною метри. Повзучи через центр міста, їхня платформа виглядала як величезна зелена рептилія із гладким кедровим хребтом і вісьмома ялиновими голками, що коливалися в такт руху. Час від часу хтось із родичів чи друзів хлопців викрикував вітання з тротуару або вибігав на середину вулиці для швидкого рукостискання. Джойс була на роботі, але Джо оглядав людей у натовпі, вишукуючи свого батька та зведених братів і сестер, проте їх ніде не було видно.

Процесія попрямувала до Спортивного клубу Вашингтона на Юніон Стріт. Там хлопців провели в прокурену залу, ущент заповнену сотнями визначних громадян Сіетла, кожен з яких заплатив 75 центів за можливість бути присутнім на спеціальному обіді і зблизька поглянути на героїв, що повернулися з перемогою. Роял Брогем був розпорядником церемонії, і вона транслювалась у прямому ефірі по радіо.

Мер, Том Боллес і Ел Ульбріксон виступили з короткими промовами. Ульбріксон розхвалив усі три екіпажі та закінчив словами вдячності: «За такої підтримки, як ваша, ми переможемо в Поукіпзі, а згодом на порядку денному — Берлін і Олімпійські ігри». Потім мали промови декан університету і президент Торгово-промислової палати. Практично всі, хто мав певну вагу в місті, сказали своє слово. Після цього на сцену викликали хлопців з усіх трьох човнів. Кожного з них відрекомендували публіці під гучні й тривалі оплески.

Коли настала черга Джо, він спинився на мить, розглядаючись довкола. Біле світло лилося в залу із високих вікон, облямованих важкими