Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

У такому ландшафті непросто було знайти місце, щоб спостерігати за перегонами екіпажів, але до полудня 13 квітня близько 40 тисяч глядачів зібралися під парасольками на порожніх ділянках берега, на розкиданих доках, на дахах складів і на малих суднах, пришвартованих уздовж дистанції перегонів. Безумовно, найбільша концентрація уболівальників була на фініші, на мосту Фрутвейл Авеню. Там тисячі каліфорнійських шанувальників, одягнені в синє і золоте, змішалися на прольоті моста із сотнями прихильників Вашингтона в пурпурному і золотому, штовхаючись, щоб дістатися місця з хорошим видом на воду. Радіокоментатори сиділи, затиснуті під навісом недалеко від мосту, готові транслювати результати на всю країну.

О 15:55 регата почалась із перегонів новачків на дистанції 3.2 кілометра. Дон Х’юм, загребний екіпажа Вашингтона, лише кілька днів тому вийшов із лікарні й ще досі не оговтався від важкої ангіни, але про це годі було здогадатись, спостерігаючи перегони. Першокурсники Вашингтона рано відірвалися і лідирували на півдовжини попереду. На півдорозі вони вели з перевагою в повну довжину, причому обидві команди веслували з частотою ходу 32 гребки. Вийшовши після повороту на фінішну пряму, першокурсники Каліфорнії спробували зібратись із силами і підняли хід до 34 гребків. Вашингтон відповідно збільшив свою частоту. Обидва човни веслували з однаковою частотою, але гребки Х’юма надавали відчутної різниці. На останній чверті дистанції Х’юм веслував так плавно, так потужно і так ефективно, що із хлопцями, які синхронно повторювали за ним, човен Вашингтона промчав ще далі вперед і перетнув фінішну смугу на 3 довжини попереду Каліфорнії. Чиновники на мосту викинули білий прапор, який сповіщав перемогу білих лопатей Вашингтона.

Перегони юніорських команд мали для раптово понижених старших хлопців з університету Вашингтона особливу вагу. Вони відкривали їхнє майбутнє. О 16:10, все ще лютуючи через перестановку Ульбріксона, вони підвели свій човен до стартової лінії біля початку Вебстер Стріт, що на південь від площі Джека Лондона і за 4.8 кілометра від фінішу. Коли дали старт, Каліфорнія вискочила вперед, а потім налаштувалась на частоту 32 гребки. З Боббі Моком, що задавав ритм, і величезним Обрубком МакМілліном у машинному відділенні, екіпаж Вашингтона повільно й методично веслував нарівні з Каліфорнією, а згодом почав просуватись уперед. На позначці половини дистанції вони вже відкрили смугу води між собою і човном Каліфорнії.

Тоді вони почали веслувати не на жарт. Мок гаркнув на них, щоб підняли частоту ходу, згодом гаркнув знову. Вони потужно гребли. Кожним ударом весла вони почали карати Каліфорнію, і Ульбріксона, і другокурсників, і всіх, хто міг сумніватися в них, вивільнюючи багатомісячне розчарування та образи через пониження в статусі, із силою кидаючи їхні спини на зустрічний вітер і дощ. Боббі Мок мав звичку закликати до великих десятків, приєднуючи чиєсь ім’я до команди, щоб надати їй більшого емоційного впливу. Іноді це було: «Дайте мені 10 для Ела» або «Дайте мені 10 для пана Покока». Тепер він крикнув у свій мегафон: «Дайте мені 10 великих для Джо Біслі!» Ніхто в човні, у тому числі й сам Мок, очевидно, ніколи не чув про Джо Біслі, але зараз він веселився. Хлопці дали йому 10 великих. Тоді він закричав: «А дайте-но мені 10 великих для тих другокурсників!» Човен вистрибнув уперед. Коли юніори обігнули поворот і ввійшли в межі видимості натовпу на мосту, вони були на 5 довжин попереду. Перетнувши фінішну лінію і пропливши під мостом, вони вже були на 8 довжин попереду і все ще віддалялись.

Коли настала черга перегонів основних університетських команд, вболівальники Каліфорнії, нарешті, отримали щось підбадьорливе.

Коли Джо і екіпаж другокурсників підійшли до стартової позиції, вони розуміли, що були просто зобов’язані перемогти зараз, після того, що тільки-но зробили юніори, не лише щоб виправдати віру в них Ульбріксона, а й щоб оживити свої олімпійські амбіції. Вони по-справжньому затямили собі, що відтепер мали вигравати кожні перегони, або все скінчиться для них. Протягом наступних 16 хвилин вони зробили все, що в їхніх силах, щоб переконатися, що все не було скінчено. Після перегонів жорсткий спортивний редактор «Сан-Франциско Кронікл» Білл Лейзер просто сказав: «Це була велика битва. Найкращі перегони з тих, що я будь-коли бачив на лимані».

Каліфорнія практикувала швидкі старти весь тиждень, але жоден із човнів не був достатньо готовий на старті. Після відплиття Вашингтон рано вирвався в лідери. Каліфорнія відповіла, швидко і рішуче, піднімаючи частоту ходу і веслуючи нарівні з ними, а потім швидко просунулась уперед на півкорпусу. Обидва човни увійшли в ритм і утримували свої позиції протягом наступних двох із половиною кілометрів. Лопаті весел Вашингтона занурювались у воду і виринали з неї майже гребок у гребок з Каліфорнією у стійкому ритмі 30 ударів на хвилину. Коли вони наблизилися до Урядового острова і позначки половини дистанції, Каліфорнія поволі збільшила частоту і закріпила своє лідерство на повну довжину попереду. Джордж Моррі на сидінні рульового закликав до прискорення, і частота Вашингтона підійшла до 32 гребків, але Моррі утримував її на цьому рівні, коли Каліфорнія прискорилась до 34 з половиною, не бажаючи поступитися спокусі паніки чи метання. Дуже повільно Вашингтон почав скорочувати відставання, сантиметр за сантиметром, підтримуючи хід низьким, але починаючи набирати швидкість суто на силі. До того часу, коли вони дісталися до південного краю острова, лідерство Каліфорнії скоротилось до чверті довжини. Потім вони йшли ніс у ніс. Підійшовши до дуги на дистанції, Вашингтон повільно висунувся попереду човна Каліфорнії. Тепер Вашингтон підняв частоту до 34 гребків, а Каліфорнія — до каторжних 38.

Два човни розвернулися уздовж дуги бік у бік і з’явились у полі зору фанатів на мосту. Армада катерів і прогулянкових суден слідувала за ними. Спостерігачі у цих човнах, що вивчали хлопців у біноклі, подумали, що обидва екіпажі виглядають втомленими.

Каліфорнія прискорилась, починаючи спринт і