Марта - Лілія Черен

Тихенько прочинилися двері, й до кімнати увійшов Герберт. Жінка стрепенулась і почала шукати в собі сили, щоб опанувати себе, прикрити скриньку Пандори свого минулого й повернутися до буденних звичних справ заміжньої жінки.

— Зараз я тобі вечерю зігрію, — сказала вона хрипко, не повертаючись до чоловіка.

— Ти давно від своїх батьків листи одержувала? — запитав Герберт, обережно кладучи портфель на стільця.

— Десь, може, два тижні тому. Ще у квітні.

— Що писали? — запитав чоловік, але так, ніби відповіді не очікував, а прагнув відкласти якесь своє повідомлення.

— Про новий податок і про облігації державної позики, які їх змушують купувати... Що озимина вимерзла, що пересівати нічим і неохота... Що не ясно, чи треба худобу тримати, бо з кожної голови податок деруть. Невеселий якийсь лист був. Але нам дякували дуже і тобі в першу чергу!

Марта почала підводитися зі стільця, коли чоловік обережно затримав її за плечі й посадив, а потім узяв стільця й собі, поставив його навпроти й сів. Тоді узяв її маленькі долоньки у свої, великі, і, не підводячи погляду, сказав:

— Я щойно дізнався: твоїх батьків розкуркулили і вислали до Сибіру. Їм вдалося викинути з віконця вагона кілька листів з надією, що хтось їх підбере й надішле тобі.

Не чекаючи, поки до приголомшеної дружини дійде сенс його слів, Герберт прихилив її до себе й обійняв. Жінка, немов кошеня, пригорнулася до нього й заплющила очі. Сльози душили її, а щось усередині нестерпно пекло. Ще кілька хвилин тому їй здавалося, що їй дуже боляче. Ні! Хіба ж то був біль?!

— Явдошка з дитиною і двоє твоїх менших сестер також поїхали з батьками на північ. — додав чоловік і запитав: — Ти маєш тепер Григорієві написати?

Вона мовчки похитала головою і знову сховала обличчя в нього на грудях. Пройшли хвилини, поки вона відповіла:

— Від нього я вже кілька місяців не отримувала ніяких звісток...

— Ти не переживай. — почав Герберт, затнувся, а потім продовжив: — Коли вони будуть на місці й дадуть про себе знати, то ми щось назбираємо і допоможемо, чим зможемо.

Марта відхилилася від Герберта, витерла очі й попросила:

— Дай мені, будь ласка, той лист!

— Ось, бери, — чоловік дістав із нагрудної кишені піджака потертий папірець.

Жінка взяла листа, підвелася й почала читати, ходячи по кімнаті. Вона вже перестала плакати і лише час від часу голосно схлипувала. Потім, ніби пригадала щось, зупинилась і сказала:

— Ти ж голодний! Я щось тобі зараз підігрію.

— Не треба, дякую.

— Я тоді піду запитаю Валер'яна, чи він нічого не чув. Все ж таки його батьки з мого села.

— Стривай! — Герберт ухопив дружину за лікоть. -Не ходи туди.

— А що трапилося? — стривожено запитала Марта.

— Його арештували, — відповів чоловік.

— За що?

— Хіба цьому кавказькому ішакові потрібен привід?! — вихопилося у Герберта, й він на мить озирнувся, ніби й справді міг припустити, що стіни мають вуха. І вже стишено додав: — Говорять про якусь організацію «визволення України».

А про себе німець згадав, як необережно Валер'ян нещодавно хвалив праці Йосипа Гермайзе... Хто б міг подумати, що колишній робітник захопиться ідеєю наукової кар'єри?!

Марті здалося, що світ став крихкий-крихкий. Ніби зроблений зі скла або з павутиння снів, яке має розтанути перед світанком. Все стале і звичне чомусь водночас руйнувалося, і жінку охопив всепоглинаючий страх: іще трохи — й усе навколо затремтить і впаде, ніби театральні декорації.

Так, вона чула, що весь травень Київ лихоманило від трусів та арештів. Схарапуджені люди почали розпалювати грубки книжками, документами і листами. Але це було десь-інде, у знайомих знайомих, у інших будинках. Але ось землетрус прийшов у її життя і забрав батьків, сестер і брата, й потім забрів у кімнату їхньої комунальної квартири.

Жінці було важко це осягнути. Й вона заціпеніла від потрясіння.

Тоді Герберт засвітив лампу, потім поскидав з ліжка додолу принесені з Євбазу речі, до яких іще не торкалася Марта, зняв покривало і почав ніжно роздягати дружину, немов маленьку дитину. Жінка була слухняною і тихою. Коли вона лишилася в самій сорочці, чоловік поцілував її в чоло і сказав:

— Пора спати, кохана.

Вона скрутилася клубочком, а він ліг поряд, обійняв її за спину, немов обороняючи від усього світу. Вперше й