Бурецвіт - Марія Ряполова
— Суспільство стає дедалі гуманнішим, — констатував Кріль.
— Яка благородна професія, —з повагою відгукнулася Перла. — Майже як пожежник.
— До чого тут пожежник? — не втямив Мереж.
Я подивилася на м’ясо у своїй тарілці.
— О, так. Я планував зайнятися ними, — сказав мені Бурецвіт.
— Ким?
— Коровами. Я бачив це як свій кар’єрний ріст.
— Мені було би приємніше їсти це м’ясо, якби я знала, що ти розважав ту корову, — сказала Маковія. Коментар, якого ще тільки бракувало.
— Вибач, друже, але мені від цього приємніше не було би, — гидливо вимовив Мереж.
— Ваші батьки не мали стосунку до магії? — звернувся шукач до Перли.
— Ні. Жодного.
— Як же вони народили доньку такої чарівної краси?
Перла стримано усміхнулася.
— Звичайним, природним способом.
— Справді? — Бурецвіт поставив лікоть на стіл, де й так бракувало місця, підпер голову рукою і став розглядати мою подругу з виразом п’яної задуми.
— Розкажіть мені.
— Що? Як пролинула вагітність моєї матері?
— Ні, — відмахнувся шукач і знову підклав долоню під підборіддя.
— Бурецвіте… — прошипіла я. — Думай головою, що ти робиш…
— Так, — шукач посерйознішав, — Перло…
— Що?
— А у вас часто бувають розлади шлунку?
— Прошу?
Я знову поглянула на годинник.
18
— Насправді він непоганий хлопець, — запевняла я Перлу, що робила нам яєчню.
— Я не хочу більше бачити цих кретинів. Ніколи.
— Припини. Я вже півроку з ними спілкуюся. До речі, якщо ти вважаєш, що Кріль — це мрія мого життя…
— Кроля я теж не хочу бачити. Він мій приятель з дитинства, але… о-о, Лірино, вони всі мене дістали!
Ми були на її завжди не дуже прибраній кухні, і вона готувала нам сніданок.
— Вибач, що намагалася звести тебе з Кролем, — сказала Перла і вивалила мені на тарілку яєчню.
— Перло, для мене дуже важливо, щоб ти продовжувала спілкуватися з шу… з Бурецвітом.
Вона наклала собі їжу, відставила порожню брудну сковорідку на підвіконня і сказала:
— Забудь про це.
— Будь ласка, — протягнула я.
— Сир будеш? У мене більше нічого нема, я не така добра господиня, як ти…
— Кхм… Перло, мені це потрібно.
Подруга поглянула на мене з виразом обурення, яке вже перетравило саме себе.
— Нащо?
— Я не можу тобі пояснити. Але було б добре, якби він у тебе закохався.
— Тоді перекажи йому, що він йолоп.
— Перло…
— І правда, і для справи корисно. Смачного!
19
Ми знову зібралися в кав’ярні на робочу нараду. Русалка почергово обводив наші обличчя поглядом, повним ледь стримуваного знущання.
— Ну, і як успіхи?
— Гадаю, ти знаєш, — буркнула я.
— Бурецвіте?
— Ну, — шукач сів зручніше і витягнув нотатник із внутрішньої кишені пальта. — За минулий тиждень…
Він відкрив нотатник.
— Я обробив сорок дві дівчини.
Русалка оперся ліктями на стіл і склав руки під підборіддям.
— Що це означає?
— Поспілкувався з ними, спробував установити, чи годяться вони для закохування… от.
— Ну і що? Маєш певні почуття до котроїсь?
— Поки ні.
Русалка із розумінням закивав.
— А про що ти спілкувався з ними?
— Про родичів і стан здоров’я цих дівчат, — доклав Мереж.
— Не тільки, — заперечив шукач. — Ми розмовляли… про життя.
— Хлопче, ти все неправильно робиш, — заявив русалка. — Ти намагаєшся знайти дівчину без проблем. Але ж у дівчину без проблем неможливо закохатися.
— Чому?
— Бо людей треба любити не «за», а «незважаючи на», — сказав Мереж. — От мене, наприклад…
Шукач мовчки роздивлявся свою каву.
— Досконалі люди не чіпляють, — провадив мій учень. — Бути досконалим, мабуть, найжахливіша річ на світі.
— Так, — погодився русалка. — На щастя, це нікому не загрожує.
— То мені не треба шукати того, хто відповідав би моїм вимогам? — нарешті подав голос шукач.
— Облиш це, заради Бога. Тебе хоч хтось із них зачепив?
— Перла, — знову встряв Мереж. — Здається, він через неї нервується.
— Вона мені не до вподоби! — засперечався шукач.
— От бачите, — посміхнувся мій учень.
— Вже дещо… — зітхнув русалка. — Але стан речей незадовільний.
— Ви вимагаєте неможливого, — сказала я.
— Лірино, хоч ти не починай, — розсердився русалка. — Ти маєш запевняти його, що це можливо.
— Люди не закохуються, коли треба. А лише коли не треба.
— Ну, годі. Робіть, будь ласка, свою справу.
Я похитала головою та шумно видихнула.
— Підеш сьогодні перепрошувати Перлу, значить, — мовила я до шукача.
— І не подумаю.