Бурецвіт - Марія Ряполова
— Мене звати Кріль.
— Е… дуже приємно. Я — Лірина.
Він закивав головою, як професор на правильну відповідь.
— Гарне ім’я.
— Дякую.
— Ліричне.
— Справді, — погодилася я.
— Авжеж.
— Так, — бадьоро вигукнула я, щоб підтримати бесіду.
— Добре, що ми познайомилися. Маємо змогу поспілкуватися…
— Так, поїмо разом. Для початку.
Я помітила, що Бурецвіт із Перлою давно вже сидять за столом, а ми з Кролем — єдині, хто тут стовбичить, окрім офіціантів.
— Сісти треба, — сказала я.
— Так!
Кріль різким рухом відсунув для мене стілець. Я сіла на нього й опинилася за кілометр від столу.
— Присунь її, — холодним шепотом сказала Перла.
— Так.
Він став позаду мене, почав штовхати мій стілець, поки я судомними стрибками намагалася дістатися столу. Нарешті всівся і Кріль.
— Чудово, — видихнула Перла.
Бурецвіт, що весь час свердлив мене здивованим поглядом, перегнувся через стіл і спитав пошепки:
— Чого це ти така гарна?
— Відчепися.
— Будь ласка, ще два стільці до того столу. Та ні, ми вліземо, у мене геніальний окомір. Що? Ні, замовляли на шість персон.
Я обернулася. Вбраний у Бурецвітів піджак Мереж сперечався з офіціантом. Поруч із ним мовчки посміхалася якась дівчина.
— Мереже?
— Привіт! Бачте, це наші приятелі, став стільці.
— Ну, посуньмося, — сказала Перла.
— Доброго вечора, шановні, — склавши ручки, промовив мій учень. — Я — Мереж, Ліринина таємна пристрасть.
Ми ввічливо засміялися.
— Справді? — трохи занепокоївся Кріль.
— О, не турбуйтеся, все вже в минулому, — заспокоїв Мереж. — А це — Маковія. Ми вирішили провести з вами час.
— Дуже приємно, — заусміхалася Перла.
Ми присунулися ближче одне до одного, так що їсти треба було, не відриваючи ліктів від боків. Мережеві та його приятельці принесли два стільці, і вони всілися, замкнувши наше тісне коло.
— Ми щойно з’явилися, а так вас зблизили, — гомонів мій учень.
— Так, — роблено засміялася Перла, обережно присуваючи до себе меню. — Я так розумію, що ви пара?
Мереж переглянувся з Маковією.
— Так, — відповіла вона.
— О, тоді це трохи нечесно. Я поясню. Річ у тім, що ми з цими приємними молодими людьми щойно познайомилися, а ви, я так розумію…
— О ні, — перервав її Мереж. — Усе гаразд. Ми теж тільки-но познайомилися. За квартал звідси.
— А, — коротко вимовила Перла.
— Така тепла компанія! — сказав Кріль.
— Справді тепла, одне одного гріємо… — пробурмотіла я, витріщаючись на меню. Я вже кілька хвилин уважно дивилася на назви страв, але, здається, зміст до мене не доходив.
— Ви щось замовляти будете? — поцікавився скептично налаштований офіціант.
— Чого він такий неввічливий? — пошепки обурилася Маковія.
— Аперитив, — видав Бурецвіт.
— Випивку, — сказав Мереж.
— Я ж кажу, аперитив, — повторив шукач.
— А я кажу — випивку!
Офіціант із надією поглянув на мене. Мабуть, моя увага до меню вселила в нього певні сподівання.
— Зараз… кхм…
— Випивка, це і є аперитив! Тобто, навпаки, — гарячкував шукач.
— Ви їсти щось будете? — втрутився офіціант.
— Я буду те саме, що й ти, — сказала я Перлі. Вона кивнула.
Я поглянула на годинник. Вечір обіцяв бути довгим.
17
Мій жених, уже добряче напідпитку, розповідав про свої вправи з левітації:
— Я сиджу вечорами, зосереджую волю…
— Угу…
— Намагаюся підняти поглядом диван…
— Угу.
— От!
— Це цікаво. А ви… тобто ти… намагаєшся підняти диван, на якому сидиш?
Він запитально глянув на мене.
— Ну, мені здається, що підняти поглядом диван, на якому сидиш, важче, аніж той, на якому не сидиш.
— У вас, у жінок, — він потягнув вино з келишка, — абсолютно немає логіки.
— Мереже, сядь рівно і склади ноги докупи, мені й так місця мало, — скаржилася Маковія.
— Бурецвіте, а чим ви займаєтеся? — спитала Перла.
— Шукаю свою любов… — І що, на цьому можна заробити?
— Ні. Навпаки. Ходи по ресторанах, сплачуй за…
Я брикнула його щосили під столом.
— Ай! — скрикнув Мереж.
— Вибач… — пробурмотіла я.
— Казала тобі, прибери ноги, — позловтішалася Маковія.
— А ким ви працюєте? — знову спитала Перла.
— Раніше я був відповідальним за куряче дозвілля на птахофабриці.
— Куряче дозвілля? — жалібно уточнила моя подруга.
— Ви знаєте, років десять тому були масові акції протесту проти знущання з курей. Раніше кури, що йшли на м’ясо, дуже страждали за життя. Їх утримували так, що вони не мали змоги поворухнутися. Але після протестів було прийнято відповідний закон про обов’язкову організацію курячого дозвілля на птахофабриках. Коли я йшов навчатися в університет, там тільки відкрили цю спеціальність. І батько сказав: «Синку,