Новини - Андрій Любомирович Войницький

— Секретарю, встигаєте? — сивий начіпив окуляри.— Що ви про нього знаєте? Вік? Місце роботи або навчання? Як виглядає? Де ви з ним зустрічалися?

Захарченко наморщив лоба:

— Йому років двадцять, може, трохи більше. Де працює — незрозуміло. Здається, ніде і, мабуть, не вчиться. Я з ним майже не спілкувався. І дізнався про нього тільки тому, що знаю Лугового. Він при мені кілька разів купував у Саші наркотики.

— Де це відбувалося?

— У різних дворах на Салтівці та Олексіївці.

— Ви коли-небудь бували у цього Саші вдома?

— Ні. Я ж кажу, що і його самого роздивився тільки на вечірці у Наташі Штос.

— Як же так?

— Зазвичай воно як усе відбувалося...— Захарченко почухав носа.— Ми приїжджали в якийсь двір, Луговий просив мене зачекати, а сам ішов кудись ненадовго і повертався вже з товаром. При самій купівлі я ні разу не був присутній.

— Як довго доводилося чекати Лугового при таких обставинах?

— Хвилин п’ятнадцять-двадцять.

— Луговий бував у Саші вдома?

— Мабуть, ні. Принаймні, він мені нічого про це не казав.

Сивий суддя замовк. Проте чорнявий раптом ворухнувся:

— Ще раз розкажіть нам, Захарченко, як ви з Луговим потрапили на вечірку до потерпілої Наталії Штос.

Підсудний зітхнув і завів ту саму набридлу історію:

— У Лугового є подруга Яна. Він з нею зустрічався, був у близьких стосунках... І ця Яна добре знала Наташу...

— Яка вона тобі Наташа, тварюко! — раптом розлючено вигукнув з останнього ряду племінник Штоса-старшого.

Судді подивилися в зал, присутні також почали обертатися. Захарченко замовк, але племінник обмежився цією реплікою. Виникло загальне відчуття незручності. Захарченко обережно промовив:

— От ця Яна нас туди й привела. На тій вечірці я й побачив Сашу.

— Тобто раніше ви його взагалі не бачили?

— Лише одного разу, здалеку. Коли Луговий купляв у нього траву.

— Як ви зрозуміли, що це той самий Саша, а не хтось інший?

— З їхньої розмови з Луговим. Він називав його на ім’я... і ще деякі моменти у розмові... Взагалі було зрозуміло, що то він...

— Ви стверджуєте, що це він приніс на вечірку героїн та інші наркотичні речовини?

— Щодо інших я не певен, але героїн приніс він. Хоча мені здається, що і решту наркоти Ната... вибачаюсь, потерпіла купляла у нього...

Секретар із шаленою швидкістю замолотив по клавіатурі.

— У мене поки нема питань,— відкинувся на стільці сивий, залишивши у спокої окуляри.

— У мене також,— погодився чорнявий.

— Адвокате, маєте питання? — поцікавився сивий.

Світлицька піднялася і повернулася до Захарченка.

Вона тримала в руці якісь папери.

— Скажи, будь ласка, чи ти пам’ятаєш, про що Луговий і Саша говорили на вечірці?

— Про справи мови не було,— знизав плечима Захарченко.— Якась нісенітниця... Саша то підходив, то відходив, він не був увесь час поруч... Ми пили коктейлі, розслаблялися, ніяких серйозних розмов...

— Розкажи ще раз, як розгорталися події після того, як ви піднялися в кімнату Наталії Штос, щоб прийняти героїн. Скільки вас було?

— Я вже казав — шестеро: я, Луговий, Саша, Соня Купер, Яна і потерпіла На... Наталія Штос.

— Ви увійшли в кімнату. Що було далі?

— Спілкувалися, дивилися кліпи, здається, кальян курили... Там у неї м’які дивани, домашній кінотеатр... Потім потерпіла спитала у Саші, чи приніс він те, що треба, і Саша сказав — так і дістав героїн. Соня Купер одразу відмовилася колотися, а мені сказали, що, оскільки грошей у мене немає, то мені героїну не дадуть, щоб я навіть не сподівався. В цей момент подзвонила моя дівчина Настя. Я спробував з нею поговорити, але в домі зв’язок був поганий, і я вирішив — краще піду в двір, бо мені тут ловити все одно нічого, і пошукаю місце, де зв’язок кращий, щоб нормально поспілкуватися з Настею. Після чого вийшов з кімнати.

— Тобто ти не бачив, як Наталії Штос уводили наркотик?

— Ні, я вийшов раніше.

— І ти не бачив, хто саме це робив?

— Ні.

— О котрій годині ти вийшов з кімнати?