Нестяма - Богдан Жолдак

А яка ж доля невикористаних дублерів? Лише Берія знав, що тривалий час Сталін насолоджувався, споглядаючи крізь вічко за сексом «Де Голля» з «Черчиллем», зневажливо пихкаючи крізь люльку:

— Ось і ясно, чьому Альбіон називають голубим...

І вдавався до кінозамальовок — хтозна, можливо така хроніка колись і знадобиться?

Міністерство іноземних справ тримало в запасі лише Цеденбалів три штуки. Не кажучи вже про Ульбрихтів і Гомулок — бо справжні прототипи вже кілька років копали уранові шахти в Жовтих Водах.

— Живучі, падли, — щоразу дивувався вождь, гортаючи звіти про їхню трудову діяльність.

Саме тут слід шукати пояснення, чому в повоєнному еСеСеСеРі повністю припинилося кіновиробництво. А Сталін же кіно дуже любив, одначе надто вже захопився іншим його різновидом, реалістичнішим: тепер усі режисери та гримери працювали над вишколом великої кількості різноманітних подвійників. Отож не дивно, що на екрани вийшов лише один вітчизняний фільм — «Падіння Берліна», де роль Сталіна виконував не він сам, а двометровий двійник — актор Дікій. Він так майстерно перевтілився в миршавенького вождя (справжній зріст 1 метр 46 сантиметрів без вмонтованих у чоботи чотирнадцятисантимет-рових прихованих каблуків), що за це його навіть випустили з ув’язнення, де перебував десять років. Навіщо його там катували? Аби якнайшвидше надати вигляду потрібної вікової категорії, щоб вірогідніше сприймався на екрані. Ось чому він весь час про це мовчав.

— От скажі, — вождь замріяно випустив на Берію пасмо гутого диму з люльки, — якщо терорист перєодягь-неться двійником когось з охоронців? І й підкрадеться до мене? Га?

Берія проковтнув борлак. Однак тут же з переляку пригадав, що має заготовочку:

— Я подбав про цє. Знайшов вам такіх охоронців, яких ніхто ніколи не зможє зрозуміти й ніколи не зможють підмінити.

Вождь на це округлив очі:

— Та ну? Де?

— Як мовознавцеві вам кажу — я знайшов у горах Мен-грелії таке село, де мешькає плем’я горців, які мають цілком відокремлену мову. Її ніхто на Землі не досьліджював. Ці неграмотні люди можуть спілкуватися усно лише між собою, а в сусідніх поселеннях їх не розуміють геть. Якь-щьо ми їх усіх перевеземо до Москви й поставімо на варту першого ешалону, то жоден чоловік на планеті імені Земля не зможе увійти з ними ув мовний контакт, а не те, шьчо-би перевбратися в когось двійником.

Сказав це і втратив голос, бо уперше побачив, як очі Сталіна зблиснули щирою дитячою радістю, наче якась брила спала з душі вождя.

Двійники були зручні ще й тим, що, побільшивши кількість ескортів, практично унеможливили шанси від-стежити маршрут руху. Особливо Сталінові подобалися моменти, коли дві кавалькади перетиналися на перехресті і два вожді махали крізь вікно ручкою один одному.

Звісна річ, була й небезпека заколоту двійників. А що як хтось із них стане переконливішим за оригінал і захопить владу? Отож усіх міністрів мучила непевність: ніхто й ніколи точно не знав, з ким насправді має справу — з натуральним вождем, чи підставним — то яка ж тут може бути змова?

А якщо між дублікатів виникне заколот? Чи проста забастовка — що тоді? Бо ж розрізнити їх іноді не вдавалося навіть двійникові Берії. Такі забавки дуже подобалися Сталіну, адже саме вони ефективно зменшували можливість палацового перевороту.

Також завдяки дублерам сильно зросла міжнародна вага СРСР — бо вождь міг особисто приймати вдесятеро більше делегацій од братніх народів. Тепер подвійники поділялися на першу, другу і третю категорії — останні для геть віддалених африканських побратимів.

— Та їм однаково, — сміявся крізь вуса вождь, — ти їм замість мене хоч Леніна покажи — не відрізнять.

Та й внутрішня економічна ситуація значно поліпшувалася — особисті зустрічі Сталіна з трудовими колективами країни вдесятеро збільшилися, що викликало нечуваний трудовий ентузіазм та зростання продуктивності праці.

А от для найважливіших зустрічей Сталін залучав самого Вольфа Мессінга. Той проникав у душі високих співрозмовників, перемішував їхню підсвідомість зі свідомістю, підслуховував усі їхні думки, а потім уголос видавав їх за свої, доводячи всіх до екстазу. А далі нав’язував їм власні

ідеї про сугестивні здібності Вождя. А той крізь шпарину радів, що чаклун для цього й вусів не клеїть, не одягає кітель, не курить люльку, а спокійно сидить, кучерявий, босоніж у халаті, маскуючись лише за допомогою гіпнозу.

У Кремлі давали камерний концерт із уривків п’єс про Сталіна, отож у МХАТі загримували акторів Ліванова та Абрикосова під Сталіна та Берію, посадили в авто, та й заїздить воно в Спаські ворота, а майор ДАЇ вкам’янів, забачивши крізь скло цих двох. З нього потім покепкували колеги:

— Ну, ти чудак, та це ж актори Ліванов з Абрикосовим!

От він далі стоїть на посту, аж із Кремля виїздить авто, а в ньому сидять уже справжні, натуральні Сталін і Берія. Тут майор перегородив їм дорогу, з широкою усмішкою всунувся в салон:

— Ну ви, бля, й артісти!

...Пристрасть до подвійників мала таємні корені. Річ у тім, що Сталін і сам був дублером самого себе. Ще геніальні Ільф і Петров звернули увагу на велетенську кількість пам’ятників коню Пржевальського, яких було по-натицяно по країні. Це був своєрідний натяк митців на стовідсоткову подібність Сталіна до Пржевальського, адже, як уже згадувалося, видатний дослідник мандрував весь час через Горі — рідне село вождя, часто зупинявся в його оселі. А коли на світ з’явився маленький Сосо, — то зафун-дував чималу суму на освіту юного Джугашвілі. Отак той опинився не