Остерігайтеся котів - Жиль Легардіньє

Коли зістаріюся на самоті, десятиліттями чекаючи на чоловіка своєї мрії, я стискатиму в руках єдину світлину, що в мене залишилася: погідний недільний ранок і ми біля машини Ксав'є.

За десять днів настане фатальна дата: Рік намагатиметься викрасти вміст вітрини номер сімнадцять. Він злодій, однак я не можу засудити його за це. Навіть бажаю йому успіху та щастя, якого я не змогла йому подарувати. Глибоко всередині знаю, що ніхто не зміг би йому дати більше, ніж дала б я. Утім, це не зовсім правда. Правда в тому, що ніхто не міг би дати мені більше, ніж він.

Рік не злочинець. Якби він був поганим, то не поводився б так шляхетно. Я це говорю не тому, що закохана по вуха. Якби він був звичайним бандитом, він не захворів би, коли наближається визначена дата. Коли я думаю, що до того ж своїми розмовами змусила його віддалитися від єдиної компанії, де він почувався щасливим… Ідіотка.

У вітальні Жерома я бачу всіх його веселих друзів. Багато з них чекає на зустріч, яка кардинально змінить їхнє життя. Я ж випустила свою можливість, утратила шанс.

Нестерпно дивитися, як радіють інші, коли мені так важко на душі. Я краще побуду в обіймах ночі, звівши погляд на місяць. Чую подих вітру. Як виправити свою помилку? Що мені зробити, щоб допомогти Рікові? Як переконати його у моїй відданості? Як мені захистити його від самого себе?

Хмари розійшлися, вийшов місяць, чіткий і яскравий. Його краса освітлює мій розум і, як на небі, туман на хвильку розходиться. У мене щойно з'явилася ідея. Обіцяю розповісти про найбожевільніший мій учинок у житті. Саме цієї миті пробилися перші промені світла з глибин безнадії. Я знаю вирішення всіх своїх проблем, відповідь на всі питання. Я викраду коштовність раніше за Ріка.

69

— Жеральдін, це питання життя і смерті! Благаю тебе!

— Припини тиснути на мене. Ти уявляєш, про що просиш? Я вже й так надаю тобі доступ до конфіденційних банківських справ одного з найбільших наших клієнтів.

— Я знаю і дуже тобі за це вдячна.

— Якщо Рафаель дізнається, що я використала його коди доступу, він мене вб’є, і я втрачу роботу.

«Зауваж, якщо ти будеш мертва, то робота тобі не знадобиться».

— Я це усвідомлюю, Жеральдін, але благаю, довірся мені. Ти ж знаєш, що я ніколи нічого не зроблю, щоб нашкодити тобі чи банку, я завжди була чесна…

— Це правда, але я також знаю, що ти готова залізти в болото по самі вуха заради когось.

— Якщо вже щось станеться, то я візьму всю вину на себе. Можеш усе валити на мене. Це буде неважливо, мені нічого буде втрачати.

— Що ти задумала?

— Краще тобі не знати всієї правди. Чим менше ти знатимеш, тим краще для тебе.

— Ти мене бентежиш, Жулі. Я трішки знаю Дебреїв. У бізнесі вони не дають нікому попуску, тож не думаю, що в інших галузях поводяться краще.

— У мене нема вибору, Жеральдін. Я не маю права просити тебе про допомогу, але без тебе мені не вдасться…

— Що саме тобі потрібно?

— Ти казала, що майстерні Дебрей шукають приватних інвесторів?

— У них на рахунках практично нічого не лишилося. У них більше нема збережень і велика частина експонатів уже під заставою.

— Проте їхні сумки не з дешевих…

— Албан Дебрей живе на широку ногу. Вона розтринькує всі доходи з підприємства. Минулого року навіть узяла позику під заставу компанії, щоб профінансувати кінну стайню, яка тільки завдає збитків. І так з усім. Ще два роки без свіжих грошей — і майстерні Шарля Дебрея будуть продані за безцінь великій компанії або пенсійному фонду.

— Якщо ти запропонуєш їм інвестора, вони тебе послухають?

— Ми не єдиний їхній банк, але думаю, що так.

— Вони перевірять його платоспроможність?

— Вони попросять нас це зробити.

— Я на це й розраховую.

— Чому? Ти знаєш багатого інвестора?

— Я над цим працюю.

Я знаю, що ви думаєте: «Та вона збожеволіла». Ваша правда. Але коли нам більше нічого втрачати, ми ладні на все. Сподіваючись заспокоїти себе, намагаюся пригадати всіх історичних персонажів, яким удалося здійснити щось неможливе лише тому, що в них не залишалося вибору. Я на цьому етапі.

За шість днів Рік почне операцію. Мені потрібно випередити його, не маючи ні планів, ні обладнання, ні фізичної підготовки. Я хотіла спокусити Албан Дебрей грошима, але й не сподівалася, що її фінансовий стан може зробити її настільки піддатливою…

У мене був простий план: зустрітися з нею, щоб обговорити можливість співпраці з її компанією. Я запитаю, чи можна подивитися на її музей ще до відкриття. Коли ми будемо перед вітриною номер сімнадцять, я її розіб'ю, викраду кольє і швидко втечу. Принесу все Рікові, як кішка, яка спійману мишу приносить своєму господареві. У нього не залишиться вибору, хіба що покохати мене, і ми заживемо щасливо, як Білосніжка та її принц, але без гномів. Я вас не переконала? Себе теж. Я страшно боюся, але цей учинок — водночас самовбивчий, відчайдушний і дурнуватий — єдина нагода довести Ріку, що я готова на все заради нього. Якщо я це собі говорю, то вже напевно вирішила здійснити задумане. Знаю, що самій не вдасться реалізувати такий план, тому я вже придумала, хто мені в цьому допоможе.

Найдивовижніше, як тоді з автомобілем Ксав'є,— це неймовірна легкість, із якою люди сприймають ваші ідеї, навіть найнікчемніші, коли ви самі свято в них вірите. Я не кажу, що це найкращий варіант, але я й справді думала, що ті, кого я попрошу, зачинять двері в мене перед носом і більше не захочуть зі мною знатися.

Я розпочала з Жеральдін — і вона в грі. Незважаючи на всі мої обіцянки, ризик для неї великий, і я ненавиджу себе за це. Щоби відвести від неї підозри, я можу заприсягтися, що вона тут ні до чого, що це я змусила її скоїти злочин, шантажуючи зв'язком із Мортанем.

Я відточую свій план удень і вночі. Аналізую всі можливі варіанти. Що сорок хвилин у мене з'являються сумніви, але я й думати не хочу, що закінчу за ґратами. Одночасно уявляю, як зрадіє Рік, коли дізнається, на що я заради нього відважилася. Цього разу він рятуватиме з в'язниці мене.