Остерігайтеся котів - Жиль Легардіньє
Я повертаюся без стуку.
— Ріку?
Ніхто не відповідає. Вода більше не тече у ванній. Підходжу до його кімнати. Заснув. Я навшпиньки наближаюся. Він міцно спить. Сідаю на краю ліжка. Дивлюся на нього й наважуюся погладити його чоло, занурюю пальці у волосся. Я ніколи не спостерігала за ним, коли він спить. Уві сні люди завжди такі зворушливі. Вони вразливі. Наче довіряють вам своє тіло.
Рік так міцно спить, що я можу притиснутися до нього й він навіть не помітить. Але не наважуюся. Мені нема на що скаржитися. Нарешті я можу роздивитися форму його плечей і рук, обриси його обличчя, підборіддя, губи. Його довгі вії, його повіки. Я знову його гладжу, і мені хочеться вірити, що в такому стані, заснувши, як дитя, він не заперечує проти моєї присутності.
Ріку, ти довіряєш мені. Дозволяєш доглядати за тобою, торкатися тебе, як ніколи раніше. Чому ж ти не розкриєш мені своєї таємниці? Чому ти захворів? Цей безглуздий проект забрав усі твої сили? Я знаю, що ти не розповіси. Я б хотіла, щоб цей момент тривав вічно, більше нічого не прошу в життя, лише відчувати те, що відчуваю зараз.
Незважаючи ні на що, в уяві знову постають теки на кухонному столі. Рік ніколи ні в чому не зізнається, але в мене є нагода дізнатися. Я повертаю голову й помічаю їх. Продовжувати гладити його волосся чи скористатися з можливості й заглянути всередину? Адвокат і прокурор у моїй голові розпочали свою суперечку. Це велика бійка! Прокурор погрожує, але адвокат показує йому язика. Його це дратує, і він перескакує через стійку, щоб добряче вліпити опоненту. Вони сваряться й починають душити один одного своїми маленькими хутряними шарфами. Як зворушливо! Я оголошую перерву.
Покидаю Ріка. Зачиняю двері до його кімнати, щоб він не заскочив мене зненацька. У мене тремтять руки. Яку розгорнути першою? Вибираю теку навмання. Вона містить рахунки. Наступна — декілька файлів із ремонту комп’ютерів. Якщо це його справжня робота, то вона не забирає багато часу. У наступній — світлини резиденції Дебрей: корпус із покритими черепицею дахами, ательє й різні входи до садиби. На іншому знімку — домофон і палець, що тисне на кнопку. Із серії фото можна відновити код. Є також знімки, зняті з висоти пташиного польоту. Я стурбовано переглядаю документи. Як він це все отримав? Наступна — грубіша, червона папка. Я прибираю резинки-фіксатори. У мене погане передчуття. Зверху копія календаря із закресленою датою — тридцять перше жовтня. Є також плани споруд, заводу, різноманітних ательє. На деяких синім зазначено маршрут. Я раптом натрапляю на дещо серйозніше: копію плану з умовними позначками «Головна зала музею». Мені важко орієнтуватися, але там помітне розташування виставкових вітрин. Номер сімнадцять обведено червоним кольором.
Я чую шум у Ріковій кімнаті. Згортаю все нашвидкуруч.
— Жулі?
— Іду!
Він підвівся на ліжку. У нього розпатлане волосся від моїх пальців і від подушки. Він потягується.
— Я довго спав?
«Довго або недостатньо — це з якого боку дивитися».
67
За дванадцять днів, у переддень інавгурації, Рік викраде вміст сімнадцятої вітрини музею Дебрей. Поза сумнівом, найкращий камінець з усієї колекції. І ви хочете, щоб я спокійно жила, володіючи такою інформацією?
У пекарні я наче на голках. Усе мене насторожує. Вчора розкричалася, як у фільмі жахів, бо здалося, що якийсь хворий погрожував мені гігантським ножем, а це всього-на-всього Ніколя приніс багети й розіграв блазня.
— Ти надто «хандах», — заявив він.
Це мало б означати, що я хандрю й наводжу страх. Добре, що мсьє Калан не зайшов, а то б я йому висказала все, що думаю. Навіть Софі помітила, що зі мною щось не так, але я їй нічого не розповіла.
— Ця історія вибила тебе з рівноваги, — заявила вона мені.— Ти не витримаєш такого тиску.
«У найгіршому разі, за дванадцять днів він буде або у в'язниці, або в бігах».
Я тільки боюся, щоб Рік не відмовився запропонувати мені втекти з ним. Він напевно переконаний, що я надто розумна, щоб погодитися на підпільне життя. Уважає, що я ніколи не відмовлюся від мого комфортного існування, щоб піти за ним. У нього можуть бути сумніви?
На що я справді здатна заради нього? Якщо не брати до уваги мої розмови про щастя та мрії людини, у якої є все необхідне, на що я справді піду? Я боюся відповіді. Мені страшно, що Рік буде поза межами моїх можливостей.
Проте я більше не сумніваюся, що він для мене означає. Це не красунчик, яким я захопилася через свою самотність. Ні. Я зовсім не шукала нових стосунків. У мені щось змінилося з його появою. Результат мене дивує, захоплює, змушує жити, але він може й знищити.
Якщо Рік думає, що я не здатна втекти з ним, то я мушу змінити його думку. Потрібно негайно написати йому повідомлення. Він може запропонувати мені вирушити з ним. Обіцяю, не братиму багато речей: двоє трусів, прибор для чищення овочів і Туфуфу. Не можна втрачати жодної секунди.
Рік ще цілком не видужав від свого грипу. Видно, як він намагається щосили, але тіло його не слухає. Я більш ніж переконана, що ця хвороба спричинена страхом, який отруює йому життя, беручи до уваги те, що час пограбування наближається. Якщо йому так важко, чому він це робить? Якщо йому бракує сміливості, чому він так старанно намагається спланувати пограбування? Може, він мусить заплатити викуп за свою дружину, яку тримають у заручниках? Або хоче забезпечити краще життя своїм позашлюбним дітям? Або в нього таємний зв'язок із Жад, яка хоче собі такі самі груди, як у Лени? Усе ще знесилений хворобою, Рік майже не виходить із квартири.
Я запропонувала йому прийти сьогодні до мене на вечерю, мовляв, щоб трішки розвіятися. Він одразу погодився. Думаю, що можу офіційно заявити, без жодних хвастощів, що він шукає зустрічей зі мною. Фанфари, гарматний залп, випускайте голубів. Дякую, що не випустили птахів, перш ніж вистрілити, а то вони перетворилися б на місиво.
Із пекарні я принесла салат і легкі тістечка, щоб
