Тиха радість - Галина Левтер

— Дякую, Мел.

Сестра знала, що Ал вдячний за речі, які вона віддала та придбала для Ліни.

— Ніц страшного! Ти ж знаєш мої пацифістські  та філантропічні настрої.  Була рада допомогти! А вона гарненька. Моделька, прям, твоя Святоша! Тільки зачіска дивна. З такою в школу пускають?

— Давидова постаралася. Криворукий з неї перукар.

— Звідки знаєш?

— Сорока на хвості принесла.

— А що ще знаєш?

— Чого допитуєшся? Батькові донести?

— Думаю дід з батьком вже все перетерли. Слухай, ти не сперечайся з батьком, не біси його! Тоді і Святоша твоя буде жива та неушкоджена.  Ти ж знаєш, він — вигадливий. 

— Не маю сумніву. 

— Бережи себе, брате! Не роби дурниць! 

— Дурниць — нізащо! Лише кілька веселих бесід з друзями.

Мел скрушно похитала головою.

— Та не чіпай те лайно! Не відмиєшся від їхнього смороду!

— Непокаране зло має здатність розмножуватися! — відрізав Фред.

— Братику, братику! 

Мел замовкла. Він теж підпадав під осуд і мусив отримати покарання. Дівчина знала, що від батьківської тяжкої руки Ал буде страждати. Ніхто з родини не знав, як це страждання очистить його душу, зробить з принца Берні людяного військового хірурга Фреда, який наражаючи себе на небезпеку рятував людські життя.