Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Еферт боїться, що втратить ще кілька пальців. Хірург був напрочуд невблаганним.

«Хіба ви не задоволені результатом своєї ж роботи?» — запитав його Еферт. Що ж, тепер лікар не розглядає це під таким кутом. Тепер він розмірковує про непередбачені ускладнення. Ще не народився той лікар, який визнає свої помилки. Якщо пекар спалить хліб, то це ще не кінець світу, проте якщо хірург ампутує не ту ногу… тоді в цьому винна медсестра, котра не там поставила галочку в паперах. Високим деревам доволі перепадає від вітру, проте вони також переконуються, що мають гарне прикриття від наслідків грози. Коли велика людина спотикається й падає, то вона не вилежується, а чимскоріш підводиться і прямує вперед. Із крейсерською швидкістю.

Операцію Еферту призначили на вівторок. До того часу за ним спостерігатимуть. Він сподівається, що його хірург не мстивий і не гостритиме об нього тупий скальпель.

Телефонний дзвінок радше засмутив мене. Завтра піду провідаю Еферта. Він попросив мене принести йому пляшку мінеральної води «Болс» (кліп-кліп).

Крім того, я маю принести йому кілька листівок від співпожильців з побажаннями якнайскорішого одужання. Щоби заощадити скнарам вартість поштової марки.

Сьогодні вранці я навідався до хворого. Важко. Ви маєте випромінювати надію та життєрадісність, а це не так легко, як здається, особливо, якщо вам і самому не до веселощів.

З мене навряд чи би вийшов добрий лікарняний клоун.

Аби хоч трохи себе розрядити ситуацію, зізнаюся, що порівняно з іншою відвідувачкою, я був променем сонячного світла. За два ліжка побіля свого щойно прооперованого чоловіка сиділа жінка. І цілих півгодини предметом її монологу була вона ж, зокрема її власні болячки. Я вчинив те, чого раніше не посмів би. Я поцікавився в неї: «Може, вам варто помінятися з ним місцями?».

Мій коментар надзвичайно підбадьорив Еферта, проте жінка просто витріщалася на нас, наче ніяк не могла втямити, про що йдеться.

«Мій друг хотів сказати, що ваш врослий ніготь — значно серйозніша річ, аніж якась там операція на відкритому серці вашого чоловіка, а тому мало би сенс вам прилягти замість нього», — з незворушним виразом обличчя пояснив Еферт.

«Не сунь носа до чужого проса!»

Виявилося, що автобус, який застряг під фінішним банером — це ще не занадто погано, позаяк Тур спіткала ще більша катастрофа. Під час повтору по телевізору показали, що наприкінці третього етапу маленький білий песик — вилита копія відданого напарника Тінтіна Сніжка, почав перебігати дорогу перед основною групою учасників. Якби пес загинув, Тур несподівано зацікавив би тутешніх мешканців, особливо жінок. Десятки велосипедистів поламали кістки й отримали струс мозку, але смерть одного любого маленького песика перевершила б усе. Можу сказати, що вони дивилися б той сповільнений повтор знову і знову, здригаючись від жаху.

Еферт має прокинутися в післяопераційній палаті сьогодні десь о сьомій вечора. Звучить заспокійливо: «післяопераційна» кімната». Він обіцяв зателефонувати, щойно зможе. Це буде довгий день.

Помер Мартен ван Розендаль[61]. Я ніколи не чув про нього. Ми існували на суспільній окраїні, тому до нас доходило не все. Основне, в чому ми були майстрами — це повторне використання старого капелюха.

Грітьє позичила мені своє CD ван Розендаля. Сказала мені послухати трек «Het te late einde» («Занадто пізній кінець»). Пісня про чоловіка, котрий піклується про свою недоумкувату дружину.

Ніколи не чув такої зворушливої пісні про старість. Я сказав Грітьє, що дивуюся, як це вона, перебуваючи на ранній стадії Альцгеймера, може слухати її.

«Можливо, це божевілля, проте ця пісня дарує мені розраду. Чи радше — прийняття. Саме так. Крім того, вона ще й пробуджує енергію».

На цьому CD було ще кілька гарних пісень. Хто напише для Мартена пісню «Надто ранній кінець»?

Президента Єгипту Мурсі усунули після військового перевороту. Що ж, переворот… «Армія самовільно керувала процесом переходу», — пояснив наш міністр закордонних справ Франц Тіммерманс.

«О, ні, офіцере, я нічого не крав. Я просто керував процесом перевезення до нового власника».

Те саме стосується нашої директорки: вона нічого не скорочує, а просто керує процесом переведення.

Еферт телефонував о дев’ятій ранку. Йому ампутували ногу нижче коліна.

Сьогодні не можу писати.

Я змусив себе знову взятися за ручку. Писати — це мені на користь. Щойно я викладаю щось на папері, чи у даному випадку — у комп’ютері, то можу трохи абстрагуватися і бути більш-менш стерпним. Для довколишніх так значно краще.