Ім'я рози - Умберто Еко

Так бесідуючи, ми, геть збиті зі шляху, блукали без пуття, не читаючи вже картушів, які всі здавалися однакові. Ми набрели ще на одну семикутну залу, обійшли сусідні кімнати, але виходу не знайшли. Вернувшись по своїх слідах назад, ми тинялися ще з годину, геть утративши надію дізнатись, де ми. Вільям вже вирішив був здатися — нам не залишалось нічого іншого, як вкластися спати у якійсь залі і сподіватись, що наступного дня Малахія знайде нас. Нарікаючи на жалюгідний кінець нашого захопливого починання, ми неждано опинились у залі, де починалися сходи. Ми палко подякували небесам і вельми радо спустилися вниз.

Опинившись у кухні, ми кинулися до плити, звернули у коридор, що вів до оссарію, і присягаюсь, що мертвотний оскал цих голих голів здався мені тепер усмішкою дорогих мені людей. Ми дійшли до церкви, вийшли через північний вхід і, щасливі, вмостилися врешті на кам'яних нагробках. Чудове нічне повітря здалось мені божественним трунком. Навколо нас сяяли зірки, і мої видіння в бібліотеці здалися мені вже чимось цілком далеким.

«Який світ чудовий і які паскудні лабіринти!» — мовив я з полегшею.

«Яким чудовим був би світ, якби існувало правило, як орієнтуватися в лабіринтах», — відповів мій учитель.

«Цікаво, яка година?» — спитав я.

«Я втратив відчуття часу. Але нам краще повернутись до своїх келій до того, як задзвонять на полуношницю».

Ми пішли вздовж лівого боку церкви, пройшли перед порталом (я відвернувся, щоб не бачити старших Апокаліпси, super thronos viginti quatuor!) і проминули кружґанок, прямуючи до притулку для прочан.

На порозі стояв настоятель, який глянув на нас суворо. «Цілу ніч вас шукаю, — мовив він до Вільяма. — Нема вас в келії, нема й у церкві…»

«Ми йшли по сліду…» — невиразно мовив Вільям, явно збентежений. Абат довго дивився на нього, а тоді сказав повільно і суворо: «Я шукав за вами відразу після повечер'я. Беренґарія на хорах не було».

«Та ви що!» — весело сказав Вільям. Йому тепер стало ясно хто це загніздився там у скрипторії.

«Його не було на хорах на повечер'ї, - повторив абат, — і він не повернувся у свою келію. Зараз дзвонитимуть на полуношницю, побачимо, чи тепер він з'явиться. Інакше я боюсь якого нового лиха».

На полуношницю Беренґарій не з'явився.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ ПЕРШОГО,

де у келії зниклого Беренґарія знаходять рядно, забрукане кров 'ю, от і все

Пишучи це, я почуваюся таким самим змореним, як тієї ночі, себто того ранку. Що тут казати? Після богослужби абат забив на сполох і кинув на пошуки більшість ченців, і хоч шукали скрізь, усе було намарне.

Перед хвалитнами, нишпорячи в Беренґарієвій келії, один чернець знайшов під сінником біле рядно, забрукане кров'ю. Його показали настоятелеві, у якого це зродило щонайпохмуріші здогади. Там був і Хорхе, який, дізнавшись про це, мовив: «Кров?», немов це здалося йому неймовірним. Коли про це сказали Алінардові, він похитав головою і сказав: «Ні-ні, по третій сурмі смерть приходить з водою…»

Вільям роздивився рядно і мовив: «Тепер усе зрозуміло».

«То де ж Беренґарій?» — спитали його.

«Не знаю», — відповів він. Його почув Аймар, який закотив очі до неба і шепнув Петрові із Сант'Альбана: «Вони, англійці, всі такі».

Десь близько часу першого, коли вже зійшло сонце, послали пахолків оглянути підніжжя крутосхилу навколо мурів. На третій час вони вернулися, не знайшовши нічого.

Вільям сказав мені, що нічого тут вдіяти не можна. Треба чекати на розвиток подій. І подався до майстерень, де зав'язав жваву розмову з Николою, майстром-склярем.

Я ж примостився в церкві біля центрального порталу, поки там відправляли службу. І святобливо заснув, і то на тривалий час, бо ж молоді, схоже, мають більшу потребу в сні, ніж старі, які вже виспалися досхочу, а тепер готуються заснути на цілу вічність.

Третього дня ЧАС ТРЕТІЙ,

де Адсо у скрипторії замислюється над історією свого ордену і над долею книг

Я вийшов з церкви вже не такий стомлений, але з сум'яттям у душі, бо тіло здатне насолоджуватися спокійним відпочинком лише в нічну пору. Я піднявся у скрипторій, поспитав дозволу в Малахії і почав гортати каталог. Кидаючи неуважні погляди на сторінки, що пробігали мені перед очима, я насправді спостерігав за ченцями.

Мене вразив спокій і безжурність, з якою вони віддавалися своїй праці, мовби їхнього побратима не шукали гарячково по цілому монастирі і мовби ще двоє братів не загинуло раніше за страхітливих обставин. Ось вона, мовив я сам до себе, велич нашого чину: впродовж довгих століть його люди бачили, як юрмища варварів грабують їхні обителі, як цілі царства западаються у вогненні вири, а все ж далі тривали в любові до пергаменів і чорнила, далі, ледь ворушачи губами, читали слова, які передавалися зі століття у століття, і самі переповідали їх майбутнім вікам. Вони читали і переписували, коли наближався кінець тисячоліття, чому ж їм не робити сього зараз?

Напередодні Бенцій зізнався, що готовий допуститися гріха, аби лиш запопасти рідкісну книгу. Він не обманював і не жартував. Чернець, звісна річ, повинен любити свої книги смиренно, прагнучи їхнього добра, а не звеличення власної допитливості; та спокуса знань для ченців є тим самим, чим для мирян є перелюб, а для білого духовенства — жадоба багатства.

Я гортав каталог, і мені перед очима шалено танцювали таємничі назви: Quinti Sereni de medicamentis, Phaenomena, Liber Aesopi de natura animalium, Liber Aethici peronymi de cosmographia, Libri tres quos Arculphus episcopus Adamnano escipiente de locis sanctis ultramarinis designavit conscribendos, Libellus Q. Iulii Hilarionis de origine mundi, Solini Polyshistor de situ orbis terrarum et mirabilibus, Almagesthus[159]… Мене не дивувало, що таємниця злочинів явно пов'язана з бібліотекою. Для цих мужів, які присвятили себе писанню, бібліотека була водночас небесним Єрусалимом і підземним світом на межі між незнаною землею і пеклом. Бібліотека, її обіцянки і заборони панували над ними. Вони жили з нею, для неї і, можливо, всупереч їй, гріховно сподіваючись вирвати у неї колись всі її тайнощі. Чому б їм було не ризикнути життям, щоб втамувати допитливість свого розуму, чому б не допуститися вбивства, щоб перешкодити комусь заволодіти їх ревно береженою таємницею?