Повернутися дощем - Світлана Талан

Хлопчик обхопив його шию руками, розплакався:

— Дядя, я хоту ням-ням! Дай кетю! Я хоту пить! Дай-дай-дай!

Геннадія охопив розпач. Дитина плакала, розмазуючи по обличчю сльози і з надією притискаючи мокре личко до його неголеної щоки. Він не знав, як її втішити. Підійшла її мати, з немовлям на руках, яке теж плакало. Жінка стомлено повторювала: «Тихо-тихо-тихо! Тс-с-с!»

— Вибачте нас, — звернулася вона до Геннадія, — не можу дітей заспокоїти, вони дуже хочуть їсти. Чи не можна нам хоча б водички та ложку цукру?

Геннадій знав, що на кухні вже нічого не лишилося, навіть запасів води. Останній літр хлопці залили в пластикову пляшку і віддали медикам для поранених.

— Зараз щось придумаємо, — сказав він жінці те, що мусив. Передав хлопчика матері й поглянув на Злого. — Ходімо… Малий, ти з нами?

— Так! — підхопився хлопець.

— Поки ти тут соплі дитині втирав, — сказав на виході Злий, — Кабан вже попрацював, зараз йому потрібна допомога.

Геник здогадався, про що мова, але вже не ставив зайвих питань. Якщо потрібно буде обчистити магазин, він це зробить, але дітей нагодує.

Хлопці звернули з головної вулиці у вузький провулок. Геннадій помітив, як на одне подвір’я чкурнув високий худий юнак. Він уже не вперше бачив його в різних місцях. Запам’ятався йому цей хлопець своїм високим зростом і дуже кучерявим чорним волоссям.

— Зачекайте, — спинив рукою бійців і розповів про свої підозри.

— Скоріш за все розвідує, — висловив припущення Злий. — Підемо тихо, простежимо, а ти, Малий, прикриєш нас з вулиці.

— Чому я?!

— Цить! — шикнув Злий, і Малий одразу замовк.

Злий пішов першим. Він зазирнув за ріг будинку, рукою дав знак Геннадію. На столі, який стояв за будинком впритул до нього, лежали притиснуті камінцем карти з позначками. Виходить, Геннадій не помилився — юнак займався розвідкою, працював на ворога. Високий кучерявий хлопець з’явився перед ними зненацька із літньої кухні і закляк на місці.

— Стояти! Руки за голову! — крикнув Злий, націлившись.

Від несподіванки хлопець на мить розгубився і почав повільно зводити руки вгору.

— Не треба! Не чіпайте його! — закричала жінка, яка вибігла за хлопцем.

Вона була також високою і худорлявою. Хустка злетіла з голови, і по плечах розсипалося пишне чорне кучеряве волосся.

— Підеш з нами, розвіднику! — наказав Злий. — Руки за голову і три кроки вперед! Повільно!

Жінка затулила собою сина. Вмить юнак вихопив з кишені гранату, другою рукою відштовхнув матір.

— Відійди! — закричав, недобре зблиснувши очима.

— Ні! Не треба, синку! Прошу тебе! — заґвалтувала жінка і кинулася до сина.

— Хай живе Новоросія! — вигукнув юнак.

Жінка схопила сина в обійми саме тієї миті, коли він відірвав чеку і кинув гранату під ноги. Злий шарпнув Геника за рукав, і вони встигли одним стрибком укритися за рогом будинку.

— Що тут?! — прибіг Малий.

— Геть звідси! — крикнув Злий, штовхаючи його в плечі. — Де ти повинен бути?!

Злий схопив карти і пошматував.

— Ходімо, — наказав.

Бійці пішли далі провулком й побачили Кабана зі скривавленими руками. В одній руці він тримав ніж.

— Що у вас трапилося? — спитав він.

— Потім розкажу, — буркнув Злий і спитав: — У тебе як справи?

— Погляньте самі.

Посеред двору приватного будинку валялась голова бичка, а на клейонці — тушка, з якої Кабан вже встиг випатрати нутрощі і здерти шкуру.

— Ну як? — прогудів Кабан, вказуючи ножем на тушу.

— Молодець! — зрадів Злий.

— І кому це м’ясо? — Малий дивився голодними очима.

— І тобі дістанеться, — запевнив Злий.

— Господар бичка віддав? — спитав Геннадій.

— Ага, губи підкатай! — посміхнувся Злий. — Господарів нема, тож ми його конфіскували для потреб населення. Задоволений відповіддю?

— Ясно, — кивнув Геннадій.

Злий наказав Малому роздобути якусь клейонку або простирадло, щоб донести тушу до школи. Хлопець зайшов до невеликої прибудови і за мить витяг майже повний мішок гречки.

— Диви скільки! — радісно, якось по-дитячому, сказав він. — На всіх вистачить?

— Це як їсти, — сказав Кабан. — Я такий голодний, що міг би це теля сам зжерти.

— Обсерешся, — засміявся Злий. — Закінчаться набої, хто сєпарів мочитиме? Кабан, тільки на тебе надія, будеш кулаками їх добивати. Чому ти ще тут? — звернувся до Малого. — Де клейонка?

— Я зараз! — Малий чкурнув через паркан до сусідів.