Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
Хазяїн бахнув кулаком по столу:
– Візьміть цього покидька за яйця!
Шевцов задоволено кивнув головою – «цього покидька» він сильно недолюблював:
– Будемо тримати доти, поки не накажете, що робити далі.
– Тепер ти! – Хазяїн указав на Гуслякова. – Хто ця дівка? Звідки взялася?
Гусляков перетасував папери, дістав кілька фотографій.
– Ось вона. Олександра Василівна Зінчук, тридцять два роки. Освіта вища, юридична, десять років працює в юридичній конторі «Коротенко і К», на роботі характеризується позитивно, керівництво їй довіряє.
– Звідки їй відомо про цю судову справу?
Шевцов підняв руку:
– Вони давно вже обслуговують кілька контор Кардаша. Очевидно, якимось боком супроводжували і цю справу про газ. Так і дізналася. Тобто цілком випадково. Навіщось почала писати про це в соціальних мережах під чужим ім’ям…
Хазяїн спохмурнів:
– Справу багато людей бачили. Але чому саме вона підняла шум?
Гусляков розплився у посмішці:
– У неї дуже багата біографія. Є навіть карна справа, щоправда, давно вже закрита. Не повірите: «вербовка найманців»!
Хазяїн аж підскочив із крісла:
– Що?!
– Ні-ні! – заспокоїв його Гусляков. – Я перевіряв! Це «служба» просто намагалася її завербувати, щоправда – безуспішно, але дівчина політикою займається давно, тому і є в «чорному списку» у вашої охорони. На своєму рівні, звісно, така собі Че Ґевара місцевого розливу: любила по вулицях побігати, на мітингах постирчати, прапорами помахати, покричати про злочинну владу і все таке, жодну з великих акцій протесту не пропустила. Має багато друзів серед радикалів… Але вже давно живе в цивільному шлюбі, народила дитину і в політику досі не лізла.
Хазяїн скривився – радикалів-націоналістів різного ґатунку він не розумів, не любив і боявся. Вони нічого не мали за душею, наче церковні щури, і втрачати їм було нічого, крім життя, та й життя вони своє, судячи з усього, цінували не сильно. Хоча, і він це також напевне знав, багато з них, потрапивши під реальні карні впровадження, пішли на співпрацю зі Службою безпеки і вправно виконували завдання по демонізації та дискредитації опозиції та інших національних рухів, включаючи історичну складову – Бандера, УПА: вони добре знали, як полякати міщан цими жупелами. Але через такі речі він не любив їх ще більше, будь-яких зрадників-стукачів він душив би своїми руками.
– А що вона робила вночі в Заповіднику? Гриби збирала?
Гусляков знизав плечима:
– Хтозна. Прийшла команда її відпустити, хоча я особисто не відпускав би, а поговорив би по душах… Будемо, звісно, тепер приглядати за нею.
– Ви на неї щось маєте? Чим її зачепити?
Гусляков погортав папери в папці, простягнув один:
– Як не дивно, нічого такого, за що можна вхопити отак одразу. Наскільки я розумію, особа вона трохи екзальтована, навіть, деякою мірою, можна сказати, фанатична у досягненні своєї мети. Тому й вийшла під псевдонімом у публічний простір із цим повідомленням про два мільярди.
– А яка у неї мета? – Хазяїн розслабився і розвалився в кріслі. Все видавалося не так уже й кепсько, як він спочатку думав. І якщо відкинути підле намагання віджати його гроші і все перевернути на свій бік, то оборудка виходила досконала – те, що потрібно, та ще й зроблена чужими руками. А ця дівчина, чи то пак, жінка, і її візит до Заповідника – дріб’язок, якоюсь мірою, випадковість.
– На кого вона працює? – спитав він.
Шевцов і Гусляков перезирнулися.
– Так от поки виходить, що ні на кого. Сама по собі. Від одних відійшла, до других – не дійшла. Останнім часом в активній політичній діяльності не помічена, якщо не звертати увагу на те, що активно пише під псевдонімом у блогах.
– Де? – не зрозумів Хазяїн.
– Це такі невеличкі статті в інтернеті.
– Менш із тим. Дайте їй щось, якийсь матеріал, спробуйте нацькувати на Кардаша. І натякніть, щоб більше до кабанів не ходила – загризуть і з’їдять! – Хазяїн із задоволенням від відчуття вирішеної проблеми і нових – і чималих! – фінансових надходжень знову відкинувся на спинку крісла і натиснув кнопку для зв’язку з обслугою.
– Чаю! – замовив він. – І покличте мені того, як його… хто завідує страусами.
Віктор Шевцов, на відміну від свого шефа, повертався до свого офісу в значно гіршому настрої. Високваліфікований юрист, автор проектів багатьох законів, давно вже мільйонер, одночасно – тонкий психолог і майстер інтриги, поціновувач східного живопису, він завжди звертав уваги на деталі, які іншим видавалися незначними, і часто приходив до парадоксальних висновків і прогнозів, що, як правило, збувалися. І в цій справі з двома мільярдами доларів, що державне підприємство так легко мало віддати за газ, за який воно вже і так розрахувалося… Щось тут не те, дуже просто, якось недбало і легко, зухвало навіть, можна сказати, робилася ця оборудка наче виклик.
І ця жінка, юрист, що бігала по лісу, він добре знав засновників цієї юридичної контори і її провідних фахівців, кого попало там не тримали, так от, вона пише, що кілька місяців тому бачила своїми очима по телевізору, як хтось з директорів «Нафтогазу» демонстрував акт виконаних робіт за цей газ, відповідно, в бухгалтерії повинні зберігатися і документи про оплату. А тут… Поважний суд приймає рішення, що не налазить на голову: якщо оригінали «актів виконаних робіт» між суб’єктами підприємницької діяльності відсутні, значить, вважає поважний суд, за товар треба заплатити ще раз. Нісенітниця якась! А юристи «Нафтогазу» погоджуються з усім, навіть не роблять вигляду, що намагаються боротися за ці величезні гроші.
Щоб прийняти подібне рішення, суддя мусить бути або самогубцем, або самовпевненим хабарником, або отримати команду з самого верху.