І-цзін. Книга змін, Є. М. Тарнавський

2

На цій позиції зовні все складається добре: і сама позиція, як центральна в нижній триграмі, демонструє сприятливу врівноваженість і зайнята вона однією зі слабких рисок, яким призначені парні позиції, й її відповідність із п’ятою, сильною рискою — правильна. Але, тим не менш, тут настільки відчутне безпосереднє сусідство з першою рискою, яка до того ж є головною рискою для цієї гексаграми, що рух цієї риски до її правильної мети, до «шлюбу», єднання з п’ятою рискою, затриманий. При цьому, хоча в межах першої риски самої по собі немає нічого поганого, проте для другої риски вона виступає в ролі грабіжника, захопленню яким друга риска все ж не піддається лише в силу своєї слушності, показаній в центральному її розташуванні. Тут вона — «дівчина», котра не дає обіцянки пошлюбити «розбійника». Вона вичікує якнайдовше, щоб дочекатися того, з котрим вона стоїть у правильній відповідності. Так і мислення: зараз воно ще не в змозі відволіктися від першої миті самосвідомості, і йому необхідний певний час, щоб перейти до безпосереднього об’єкта пізнання в його повній глибині. Це показано в таких образах: «Слабка риска — на другому місці. В труднощах, в нерішучості — колісниця і коні — назад. З розбійником не бути шлюбу! Дівчина в стійкості не йде на заручини. Через десяток років будуть і заручини».

3

Така позиція — це позиція якоїсь кризи. Тут сили, що діють усередині, вже вичерпуються, а сил, що діють зовні, ще немає. Немає й провідника в нетрях непізнаного світу. Але тільки за його допомогою було б можливе просування вперед. Кажучи образно, потрібен лісник, котрий знає ліс, коли женуться за дичиною. Без нього чекає невдача, про яку доведеться пошкодувати. Але все це ще тільки буде. Однак будь-яка подія не здійснюється раптово, навпаки, вона буває підготовлена всією системою причин. Тому дуже важливо вміти помічати задатки майбутніх подій, щоб не бути ними захопленим зненацька. Ця здатність бачити задатки майбутнього та керуватися ними — чеснота, обов’язкова для шляхетного чоловіка. Тому і тут, передбачаючи невдачу, що насувається, він вважає за краще не виходити зі свого житла, ніж зробити хоча б щось, про що все одно доведеться лише пошкодувати. Так і в процесі пізнання, якщо людина залишається без допомоги вже усталеного розуму і прагне осягнути щось їй ще невідоме, її тут чекає така ж невдача: «Слабка риска — на третьому місці. Переслідуючи оленя без лісничого, лише даремно ввійдеш у нетрі лісу. Шляхетний чоловік помічає задатки подій і вважає за краще залишатися вдома. Бо виступ призведе до жалю».

4

При виході назовні з’являється можливість знову подивитися всередину та назовні, цілком об’єктивно усвідомлювати внутрішній зміст імпульсу мислення. Можливо, тут є повне єднання з ним, і настільки повне, що все подальше вже буде не таким сприятливим, бо надалі можливий лише перерозвиток. Певна річ, так настає тільки найперший поштовх мислення, але ж це відбувається під час початкових труднощів, тому тут зовсім марно гнатися за чимось великим, а треба досягти повної ясності щодо перших кроків. Тому і в тексті тут сказано: «Слабка риска — на четвертому місці. Колісниця та коні — назад! Прагнучи шлюбу, виступиш, і буде щастя. Нічого несприятливого».

5

Загалом ця позиція має сенс дуже доброї та широкої експансії, але в цій гексаграмі, де головною рискою є перша, експансія неможлива. Виникає суперечність між вимогами цього розташування і реальними можливостями. Добрі сили тут не мають доступу до тих, кого вони мали б опікувати. Вони замкнуті в собі. Тому якщо для самого носія цих сил і з’являється успішний результат, то для його широкого впливу — ні. Так і в пізнанні, в момент початкових труднощів — на цьому етапі неможливе ні подальше досягнення, ні повідомлення про досягнуте іншим, хто стоїть нижче, а можливо тільки підтримувати спілкування з наставником і друзями, котрі вже раніше сприяли пізнанню: «Сильна риска — на п’ятому місці. Труднощі в твоїх милостях. У малому стійкість — на щастя. У великому стійкість — до жалю».

6

Ця риска — слабка. Вона показує становище, в якому немає можливості розраховувати на власні сили. Але тут немає і підтримки зовні, бо з третьою рискою (також слабкою) немає правильної (тобто за антитезою) відповідності, п’ята риска, як не головна, не може підтримати, а перша, головна, максимально віддалена. Також ця риска — горішня в триграмі «небезпека» — показує вищу небезпеку, й як горішня в усій гексаграмі, вона демонструє найвищу точку в початкових труднощах. Тому про якийсь рух уперед не може бути й мови. Тут доля — розпач. Такий стан у пізнанні — це той момент, коли немає можливості знайти підтримку в досвіді керівного розуму. При цьому, якщо навіть пізнання спрямоване на найвищі об’єкти, воно все одно залишається марним і пізнає лише залишкову гіркоту розчарування. В образах тексту це показано так: «Слабка риска — нагорі. Колісниця та коні — назад. Плач до крові — безперервним потоком».

№ 4. Мен. Недорозвиток

Насамперед кілька слів про суть цієї гексаграми. Тут унизу є триграма «вода» (небезпека), а вгорі — пагорб (зупинка). Це — небезпека, але зупинена, а струмок, який витікає біля підніжжя гори або який, зустрічаючи на своєму шляху пагорб, не може рухатися прямо далі. За назвою гексаграми — це недорозвиток, неосвіченість. Однак разом із тим і подолання цього недорозвитку — просвіта неосвічених. Тому тут розгортається процес, що відбувається між учителем та учнем, між знанням, зібраним раніше, і новим пізнавальним актом. Якщо в попередній гексаграмі фігура керівної сторони лише намічалася, а вся увага була спрямована на зображення труднощів початку, то тут ця фігура виступає з повною виразністю. Графічно вона показана в другій і шостій сильних рисках, які, однак, тут не головні, а лише сприяють дії головної п’ятої риски. Остання, як і три інші слабкі риски всієї гексаграми, символізує неосвічених, котрих навчає учитель. Але кожна з них має свої специфічні риски, тому на різних щаблях цей процес охарактеризований по-різному. Але спільним у ньому залишається те, що це — двосторонній процес, в якому ініціатива просвіти може виходити лише від неосвіченого, позаяк цей процес не призводить до бажаного результату, якщо він базується на насильстві. Тому тут сприятлива стійкість як розвивається, так і розвиває. І по-перше — в тому, щоб керуватися основ­ним же зазначенням учня, а не шукати подальших вказівок, не виконавши попередні, по-друге — ця стійкість потрібна тому, щоб пам’ятати, що ініціатива процесу має йти від учня. У техніці пізнання — це момент, коли пі­знаване, але ще не пізнане, отримує в розвитку процесу пізнання ту ясність, яку дає йому розум, сформований накопиченим досвідом. Та це не означає, що акти нового пізнання цілком залежні від уже відомого, навпаки — новий акт пізнання має бути придатний до максимально повного прогнозу майбутнього. Але лише пояснюється, в буквальному значенні цього слова, ясністю вже відомого. При цьому учень зберігає всю гостру ревність, допитливість і зацікавленість в цьому процесі. (Недаремно тут в коментаторській літературі вказується на таке місце з «Лунь юй»: «Хто не палає душею [до пізнання], тому