Нестяма - Богдан Жолдак

Чоловік згідно закивав і поспіхом потиснув протягнуту долоню, а потім вкривався потом, доки йому на відлоги чіпляли високу відзнаку.

Спускався точеними малахітовими сходами без поспіху, бо його мучила думка: «Одего Сталін після Великої Перемоги взяв і скасував ураз усі орденські виплати героям, а от за новий Орден — чи скасує, чи ні?» Тривожно зиркав на яскравий лацкан: «Та Бог з ним, все одно дітусі тата дужче шануватимуть». Хукнув на металеву поверхню відзнаки й потер рукавом.

Посміхнувся, бо вже бачив, як його трійко синочків по черзі бавитимуться сяючою нагородою, як радітимуть з цяцьки всі троє, чубатенькі такі, несподівано чорняві, з глибокими темно-карими очима.

Тут він побачив себе у велетенському лискучому дзеркалі, різьблений граніт рами відтінював ефектно відображену фігуру, Василь озирнувся — анікогісінько в мармурових коридорах, усі пішли на пленарне засідання; він одкинув наперед клинець чубчика, хвацько ляснув підборами й несподівано рвучко і прямо викинув перед себе вгору праву долоню:

— Служу Радянському Союзу! — майже вигукнув він.

І змахнув за це сльози подяки.

Коли Сталін помер, то комісію похорону очолив М. Хрущов і був вражений, що особистих речей у вождя виявилося геть трохи: зужитий кітель, люлька, клепаний казан із рештками вареної квасолі (лобіа), а головне, пара жіночих (!) протертих капців... Істориків іще й досі мучить питання — а чиї вони, власне, адже дружину свою вождь поховав ще до війни?

— Дебілшовики, — прошепотів Сталін після зустрічі зі старими грузинськими компартійцями.

Усе відбулося не так, щось тут сталося з колишніми соратниками, в них відчувалися нові претензії до старих тез. Сталін нервово вийшов з обкому й рушив до авто.

— Коба! — гукнули його старим партійним іменем; так-так, цей псевдонім йому подобався більше, аніж попередній «Сосо», бо той звучав у російському варіанті не дуже пристойно.

Крізь натовп аж до лінії охорони протиснувся Сіртаха-рукітанудзе, махаючи рукою, старий друзяка по ще батумських пересилках. Чи туруханських? — він не встиг пригадати, бо з іншого рукава в того ветерана партії виковзнув на мотузці маузер, куля вилетіла раніше, ніж агенти перепинили, вона мала додатковий стрижень із надтвердого металу на випадок у вождя панцера і, проломивши кірасу, вдарила точно в серце, Сталіна кинуло на руки оточення, упав він уже неживий — легка миттєва смерть, вартові збили з ніг Сіртахарукітанудзе — і вчасно: з верхівок будівель ударив снайперський залп першого етапу, поцілені не встигли попадати, як гримнув залп снайперів другого ешелону прикриття, про всяк випадок ліквіднувши стрільців першого; юрба народу, що складалася переважно з перевдягнутих енкаведистів, тих, котрі охороняли вождя од охорони, умить запхала по автівках усе, що впало на бруківку, ревнули мотори безлічі «Паккардів» з однаковими номерами та шоферами — й ураз майдан став порожнісінький, навіть пилюка з нього вся війнулася за кавалькадою.

Старого грузинського більшовика притягли в кремлівські підвали доволі неушкодженого, бо слідчі весь час стримували одне одного не скалічити, адже треба ще з’ясувати, хто це виготовив з харківського «побєдіту» кулю для маузера.

Старий одкинувся на стілець, тамуючи вдоволення, він твердо увійшов в історію партії і, хоч би що з ним сталося далі, — найстрашніше вже позаду: страх перед дочасним викриттям, він найдужче трясся, що не доступиться до Сталіна, цього порушника старих ленінських ідеалів, що агенти перехоплять його на підступах до акції.

Тут він зачув тихі кроки й заплющив очі, очікуючи на удар, однак нечутна чиясь хода обійшла навколо і зупинилася перед нього. Сіртахарукітанудзе розклепив очі. Краще б він цього не робив. Перед ним, тамуючи в вусах посмішку, стояв той же самий Сталін, лише без дірки в кітелі.

— Шчьо, кацо, ті здивований? — оголив свій специфічний погляд, якого б не кожна гюрза витримала.

— Ти, ти... — не знаходив іншого слова старий більшо-вик-іскрівець.

— Так, я, — притупнув кавказьким чоботом відвідувач. — А ті ж як гадав? Ті хіба газет не чітаєш? Там жє скрізь написано, шьчо я вічьноживий. А ті не вірив?

— Ти порушник, — шепотів Сіртахарукітанудзе, — ти одійшов од ідеалів Леніна.

— Членіна, — була відповідь. — Ті ж сам переконався, шьчо я вічьножівіший за нього, еге?

Вождь одхилив тулуба на стіл, насолоджуючись. Так, це вже третій пробний дослідний теракт, який пройшов більш аніж успішно.

Ягода був правий, ідея з запровадженням двійників виявилася успішнішою, принаймні за давню ідею зі сталевими захисними жилетами.

Це була епоха, коли чомусь раптом припинилися арешти анекдотників. Адже талант імітувати вождя всіх народів — якість природна, отож гріх було сполохнути неви-явлені таланти, серед яких і одбиралися претенденти на роль сталінських подвійників.

А вже далі все йшло торованим шляхом — знищення їхнього оточення, опускання у всіх напрямках і відношеннях, конкурс між претендентами на роль глави держави.

Берія несміливо ступив до кабінету, несучи пухкі звіти про терористичні акції. Сталін, як завжди, зволікав, удавав, що працює, потім іще довше набивав свою люльку.

— Лярвєнтій Падлович? — підвів він нарешті очі. — Шлюхай, а ти не сердишся, шьчьо я тебе так називаю?

— Ви ж мовознавець, — була скромна відповідь.

— Признайся: а як ті війшов на це кляте кубло змовників?