Бурецвіт - Марія Ряполова
— Страшне прокляття, — сказала я.
— Так, але яке нам діло… — почав Бурецвіт.
— Заспокойтеся, невже я погано розповідаю?
— Ви тільки-но сказали мені, що я втрачу свою долю, який мені зиск тепер слухати ваші байки?
Медлий осудливо поглянув на шукача. Його кіт зробив те саме.
— Ти мене не зрозумів. Ти не втратиш своєї долі.
— Ви хвилину тому…
— Слухай мовчки, — наказав Медлий.
— Але ж ви…
— Він правий, тут є дуже дивна суперечність, — утрутився Мереж. — То втратить він чи не втратить?
— Втратить.
— Ви знущаєтесь?! — вигукнула я.
— Ви будете слухати мою історію? — господар починав сердитися.
Ми принишкли.
— Вони от що вирішили. Не мати більше ніж одного хлопчака в родині. Тоді це був би або Очікуваний, або зрадник. Вони були би щодо нього завжди насторожі. Але вони помилилися. По-перше, варто їм було таке вирішити, як народжувалася двійня чи навіть трійня хлопчат, по-друге, варіант «або, або» не спрацьовує.
— Чому ж? — буркнув шукач.
— Бо один хлопчак міг поєднувати в собі обидві функції.
— Як? Бути і зрадником, і тим, хто звільнить від прокляття і прославить рід? — розгублено перепитала я.
— Так.
— Але як це можливо?
— Отак. Суперечність, на суперечностях світ стоїть. Так от.
Цей хлопчик уже народився, — Медлий задоволено всміхнувся, ніби цей факт мав нас дуже тішити. — І ще не помер, — додав він і оглянув нас із очікуванням.
— То й що? — спитав Мереж.
— Щоб ви знали, — сказав Медлий.
— А ми тут до чого?
— Ні до чого. Але ж це цікава історія, правда? — він заусміхався.
— Це — вся історія? — уточнила я.
— Так. Поки вся. Як вам пиріжки?
Ми перезирнулися.
— Що, не смачно? — здивувався Медлий.
— Смачно.
— Дякую, сам готував. Ну, можете бути вільні.
8
— Ні, чи він нормальна людина, га? — бісився Бурецвіт.
— Добряче його тоді струмом струсонуло, — сказав Мереж, що сидів за мною.
Ми їхали автобусом до залізничного вокзалу.
— Тобі щось говорить це прізвище, Тіньслів? — спитала я Бурецвіта. — Може, це твій пращур?
Шукач пирхнув.
— Навряд.
— Я не можу збагнути, до чого він розповів цю історію, — нервувалася я.
— Він — псих, — заявив Мереж.
— Але ж це Мрія нас до нього скерувала.
Бурецвіт насуплено дивився у вікно. Нам, певно, слід було б обговорити пророцтво, але він не виявляв жодного бажання це робити. Навіть не глянув на мене, хоч скільки я на нього витріщалася.
— Бурецвіте, після того, що він нам наговорив, я не вважаю за можливе залишатися твоїм провідником, — все ж оголосила я.
— Після того, що він нам наговорив, я не вважаю за потрібне лишатися шукачем, — відповів він мені в тон.
— Промовлене пророцтво можна змінити, — поспіхом запевнила я. — Тепер ти знаєш, чого тобі слід остерігатися. Мене.
— Оракул теж мені… Що? Лірино, де я візьму іншого провідника?
— Ти сам упораєшся.
— Я? Впораюсь? Ти чула, що мені напророкували? — обурився він.
— Ти вважаєш себе приреченим? І що далі — ми припинимо все це? — запитав Мереж.
— Ні. Мені самому цікаво стало, до чого воно все йде, — сердито відказав шукач.
— А ти, Лірино, як уважаєш? Пошуки мають тривати? — поцікавився мій учень.
— Хай вирішують русалки, — втомлено промовила я.
9
Була вже одинадцята година вечора, коли ми приїхали. Я тихенько повернула ключ у замку і прочинила двері.
— Що таке? — не второпали квітки-автовідповідачі.
— Світло… — сказала я.
Миттєво ввімкнулося світло, і ми зайшли до торговельної зали.
— Вони поверну-улися-я! — шалено заверещали водорості.
— Привіт, мої зелененькі, як ви тут?
Рослини попрокидалися та здійняли ґвалт.
— Я скучив! Я страждав! О-о-о! — доповіло плакуче деревце.
— У-ля-ля! — вигинався в усі боки співочий кущик.
— Повернулися! Приїхали! — шуміли водорості.
Рожеві кактуси ледь не повискакували з горщиків. Навіть нарцис дивився не в люстерце, а на нас. Бурецвіт пішов обійматися з плющем-душителем, Мереж потис гілочку плакучому деревцю, а те луснуло його іншою по плечу.
— Лірино-о! — співав співочий кущик, поки я лоскотала йому листячко.
— Лет — вона нас не так добре доглядає, — скаржилися водорості. — Не крутить нам мультики. І не спить із нами.
Справді, дівчини в крамниці не було.
— Хо-хо-хо! — веселився співочий кущик.
— Ну от. Ми вдома, — сказала я та пішла телефонувати русалкам. Я розповіла їм про пророцтво.
Русалки вирішили, що ми маємо йти далі.
— Чекаю на вас завтра у нашій резиденції. Не парся. І короткі гудки.