Долі та фурії - Лорен Грофф
Вона стала так, щоб він підняв голову і побачив її.
Він підняв голову. Він побачив її. Його обличчя застигло. Він перестав танцювати. Вона відчула, як у неї стає дибки волосся на потилиці. Він стрибнув у натовп, збив із ніг якусь крихітну дівчину і поплив до Матильди. Він був вищий за неї. Її зріст був 1 метр 83 сантиметри, а на підборах — і всі метр 90. Чоловіки, вищі за неї, траплялися рідко. Їй несподівано сподобалося бути меншою, тендітнішою. Він доторкнувся до її руки. Він став на одне коліно й вигукнув: «Виходь за мене!». І вона не знала, що їй робити. Вона засміялася, подивилася на нього зверху вниз і сказала: «Ні!».
У тій версії цієї історії, яку розповідав він, — це повторювалося на стількох вечірках, на стількох обідах, і вона це слухала зі своєю посмішкою, нахиливши голову, посміюючись, — вона сказала: «Звичайно». Вона ніколи не виправляла його, ні разу. Чому б не дозволити йому жити зі своєю ілюзією? Це робило його щасливим. А їй подобалося робити його щасливим. Звичайно! Це було неправдою ще два тижні, аж поки вона не вийде заміж за нього. Але кому від того яка шкода?
Лотто зобразив історію їхнього знайомства, як кохання з першого погляду, але він був природженим оповідачем. Він просто переробив реальність в інший вид правди. Та вона знала, що це й справді було кохання з першого погляду. Їхній шлюб завжди був про секс.
Спочатку він був про інше і, звісно, був би про інше пізніше, але якийсь час він був про секс. Вона виждала кілька днів, виконуючи свої попередні зобов’язання, і це очікування запалило їх обох. На довгий час фізичне кохання затулило собою всі інші турботи.
Навіть тоді вона знала, що не існує нічого певного, безумовного, постійного. Абсолютно нічого. Боги люблять жартувати з нами.
І все ж таки було, на короткий час, але було щастя — абсолютне, безумовне, — воно переповнило все її єство. Тьмяний день, кам’янистий пляж. Їй було радісно, незважаючи навіть на те, що вітер кидався піском межи очі, холод пробирав її до кісток і гостре каміння на пляжі штату Мен розпанахало її великий палець на нозі, як виноградину, на скибочки, тож вона поверталася до будинку, який вони позичили на день свого весілля, шкандибаючи. Їм було по двадцять два. Світ лускався від можливостей. Так гарно їм буде завжди. Вона гріла долоні об спину свого нового чоловіка й чула, як під його шкірою рухаються м’язи. Мушля вп’ялася в її хребець. Вона відчувала, що поглинає його. Перше здійснення шлюбних стосунків. Вона уявила удава, який ковтає оленя.
Якби в нього були недоліки, вона б їх не побачила. А можливо, й справді оце саме вона і знайшла єдину в цілому світі людину без недоліків. Навіть коли б вона мріяла про нього, як би вона могла зустріти його? Наївний, чарівний, смішний, вірний. Багатий. Ланселот Саттервайт; Лотто. Вони одружилися того ранку. Вона була вдячна піску, який потрапив їй у геніталії й пік там; вона не могла довіряти задоволенню в його чистому вигляді.
Але їхня перша подружня консумація закінчилася так швидко. Він сміявся їй у вухо, вона йому в горло. Це не мало ніякого значення. Їх окремі самості тепер не враховувалися. Вона була тепер не одна. Почуття вдячності було просто нестерпним. Він допоміг їй піднятися, вони нахилися, щоб позбирати одяг, а океан над дюною зааплодував їм. Усі вихідні вона сяяла від радості.
Одного вікенду мало би вистачити. Їй і так було дано більше, ніж вона заслуговувала. Але вона була жадібна.
Яскраве травневе сонце проводжало їх, коли вони поверталися після їхнього вкраденого медового місяця. Лотто, в якого завжди дуже швидко змінювався настрій, як у підлітка, вів машину і, почувши мелодійну пісню, вдарився у сльози. Вона зробила єдине, що спало їй на думку, — поклала голову йому на коліна й дістала маленького Лотто, щоб заспокоїти великого Лотто. Напівпричеп, проїжджаючи повз, підбадьорливо просигналив.
Удома, в Поукіпзі, перед своєю квартирою вона сказала:
— Я хочу знати все про тебе. Я хочу негайно зустрітися з твоєю матір’ю, твоєю тіткою і твоєю сестрою. Давай полетимо у Флориду після закінчення школи. Я хочу їсти твоє життя. — Вона сама засміялася над своїм запалом. О, як добре, коли є мати, родина! Вона так довго була одна. Вона навіть дозволила собі помріяти про добру свекруху, яка водитиме її в спа-салони, й у них будуть жарти, які розумітимуть тільки вони вдвох, яка інколи присилатиме їй якісь маленькі сувеніри із запискою, наприклад такою: «Побачила це — згадала тебе».
Але щось було не так. За мить Лотто притис її пальці до своїх губ і сказав:
— М, кохана. У нас для цього ще ціле життя попереду.
Щось у цих словах неприємно зачепило її. Що це було? Сумніви? Може, він уже соромиться її. Перед її очима постав диптих Кранаха, Адам і Єва з довгими стегнами, маленькими головами, величезними стопами із замерзлими пальцями. Так, навіть в Едемі були змії.
— Мені треба дописати диплом із соціології, — пояснив він винувато. — У мене залишилося шість годин до здачі, але коли я її здам, я принесу нам вечерю. Я люблю тебе сильніше любові.
— Я теж, — сказала вона, зачиняючи дверцята машини й намагаючись не піддаватися паніці.
Вона увійшла у свою квартиру, яка ніби зібгалася, наповнена її маленьким і сірим колишнім життям. Прийняла гарячу ванну й залізла під пухову ковдру подрімати. Вона міцно спала, коли задзвонив телефон. Це не віщувало нічого доброго. Що ще, крім неприємностей, може бути таким настирливим.
Вона зібралася в кулак.
— Так, — сказала вона.
— Ну, що ж, привіт, — почувся м’який, солодкий голос. — Виявляється, ти моя донька, а Каїн навіть нічого мені про тебе не розповів.
Якусь мить Матильда мовчала, а тоді сказала:
— Місіс Саттервайт. Я така рада, що можу нарешті поговорити з вами.
Та голос не зупинявся.
— Мушу зізнатися, що я вчинила так, як і будь-яка турботлива мати, тому я тут порозпитувала про тебе, хто ти, звідки ти. І мої дослідження привели мене в якісь дуже дивні місця. Ти гарненька, як мені казали. Я бачила твої фотографії, особливо мене зацікавив отой каталог бюстгальтерів, хай навіть твої груди й виглядають малуватими, і я не розумію того, хто найняв тебе демонструвати їх. Чесно кажучи, це лише моя думка, мені не сподобалася реклама в журналі для тінейджерів, де в тебе вигляд, як у притопленого рет-тер’єра, благослови тебе Господь. Кумедно, що тобі ще й платять за те, що ти так виглядаєш на публіці. Але деякі твої фотографії дуже гарні. Ти вродлива дівчина. Непогана пара для мого Ланселота, принаймні на вигляд.
— Дякую, — насторожено промовила Матильда.
— Але ти не з тих, хто вчащає до церкви, і це мене якось охолоджує. Безбожник у родині, — ніби роздумливо сказала вона. — Не впевнена, що мені це подобається. Ще гірше те, що мені вдалося
