Долі та фурії - Лорен Грофф

Та все це не мало жодного значення. Відтоді, як вони одружилися, був один тільки Лотто. Вона була йому вірною. І майже не сумнівалася, що й він був вірний їй.

У своєму маленькому будинку у вишневому саду, в будинку найпохмурішого вдівства, Матильда прийшла до тями, вилізла зі своєї брудної постелі, прийняла душ. Вона одяглась у темній ванній і прокралася повз кімнату, де, похропуючи й посвистуючи, спала тітка Саллі. Повз наступну кімнату з відчиненими дверима, де сестра її чоловіка, Рейчел, не відриваючи голови від подушки, дивилась, як вона крадеться далі. У темряві її обличчя нагадувало тхорячу мордочку: трикутне, зосереджене, тремтяче. Матильда вскочила в «Мерседес».

Її волосся було зібране в мокрий жмут, вона була без макіяжу, та це не мало значення. За три містечка на північ був такий собі яппі-бар, а в тому яппі-барі був такий собі чоловік із сумним обличчям і бейсболкою Red Sox. А за милю звідти, у невеликому гайку, де дорога розділялась надвоє і де їх, як метеликів до дошки, могли пришпилити фари першої-ліпшої машини, що проїжджала б поруч, вона стояла на правій нозі, лівою обхопивши напружені стегна Red Sox із сумним обличчям, і кричала: «Сильніше!».

І обличчя чоловіка, яке почало було набирати зосередженого виразу, стало стривоженим, він іще деякий час мужньо витримував таку навалу, поки вона кричала йому: «Сильніше! Швидше, ти, мудак!», аж поки не стало ясно, що він злякався, тоді він зімітував оргазм, вийшов із неї, пробурмотів щось таке, наче йому треба помочитися, і вона почула хрускіт листя, коли він рвонув геть.

Обличчя Рейчел усе ще дивилося на Матильду з темряви, коли вона поверталася нагору. Подружнє ложе, образливе своїм порожнім громаддям. Поки її не було, постіль перестелили. І коли вона знову залазила в ліжко, простирадла були холодні, пахли лавандою й тернули по її шкірі, мов звинувачували.

Якось давно вона сиділа поруч із Лотто в темряві на прем’єрі однієї з його диких ранніх п’єс і була настільки вражена тим, що він зробив, величчю його бачення, яке перетворилося на дійство, яке розгорталося перед її очима, що нахилилася до нього й лизнула його обличчя від вуха до губи. Просто не змогла втриматися.

Так само, як і тримаючи новонароджену дочку Рейчел і Елізабет, настільки схотіла стати такою ж невинною, як дитя, що поклала крихітний стиснутий кулачок собі до рота й тримала його там, аж поки дитина не заплакала.

Вдовина хіть була протилежністю цього.

«ВДОВА. Це слово само себе поглинає»,[26] — як сказала Сільвія Плат, котра поглинула сама себе.

4

Її чомусь налякав яблучний крісп у їдальні. Вона втекла до вбиральні й довго сиділа там, вклякнувши на унітазі, накритому паперовим кільцем.

Це було в останні дні її перебування в коледжі. Увесь минулий місяць її лякало безмежжя, до якого вона невпинно наближалася.

Усе життя вона перебувала то в одній, то в іншій клітці, ось іще трохи й вона зможе вільно летіти куди завгодно, але вона ціпеніла від жаху, уявляючи весь той простір.

Двері відчинилися, зайшли дві дівчини, щебечучи про те, яким багатієм був Ланселот Саттервайт.

— Ну, знаєш, ота бутильована вода «Princeling» — князьок, — сказала одна. — Його мати прямо мільярдерша.

— Лотто? Справді? — здивувалася друга. — От, чорт! Я на першому курсі була закрутила з ним. Якби ж то знаття.

Дівчата засміялись, і перша продовжила:

— І не кажи. Він такий крутий. Мабуть, я єдина в долині Гудзона, кому він не показував своє хазяйство. Кажуть, що він ніколи не спить із однією дівчиною двічі.

— Крім Бриджет. Чого я зовсім не доганяю. Вона така зануда. Я чула, як вона казала, що вони зустрічаються. Я мало не перепитала: «Та невже?». Тобто у неї вигляд, як у бібліотекарки в дитячій бібліотеці. Або наче вона постійно потрапляє під зливу чи щось таке.

— Точно. Бриджет на побаченні з Лотто, це як причепа на побаченні з акулою.

Дівчата сміючись пішли.

Матильда подумала: «Он як». Вона злила воду, вийшла, помила руки.

Критично оглянула себе в дзеркалі. Посміхнулася.

— Алілуя, — голосно сказала вона Матильді в дзеркалі, і Матильда із дзеркала відповіла їй те саме своїми чудовими губами на блідому й худорлявому обличчі.

Вона послалася на випускні іспити й не поїхала до міста. Старанно вдяглася. Вона спостерігала за своєю здобиччю на сцені тієї ночі й була вражена: він був чудовий, маніакальний Гамлет, по-дитячому завзятий, хоч і дуже високий. Здалеку ямок на щоках було майже не видно, і складалося враження, що він випромінював якесь золоте сяйво, яке охоплювало навіть глядачів. Він зробив зав’язлий у зубах монолог сексуальним, і той заграв новими гранями. «Чи не жаданий для нас такий кінець?»,[27] — спитав він, зловісно посміхаючись, і вона відчула, як у кожного глядача по тілу поповзли мурашки. У світлі, що пробивалося між сидіннями, прочитала в програмці його повне ім’я — Ланселот «Лотто» Саттервайт — і насупилася. Ланселот. Добре. Це можна використати.

Акторську вечірку влаштували в гуртожитку «Бруталіст», де вона ніколи не була. Чотири роки вона не дозволяла собі ходити на вечірки, заводити друзів. Вона не хотіла ризикувати і з ким-небудь зв’язуватися. Вона прийшла зарання і стояла під дощем, ховаючись у критій галереї, й курила сигарету. Чекала Бриджет. Коли дівчина та її три похмурі подруги процокотіли під парасольками, Матильда пішла за ними всередину.

Їй легко вдалося відбити Бриджет від зграйки друзів. Вона тільки заїкнулася про інгібітори зворотного захоплення серотоніну для їхнього останнього заняття з нейробіології за кілька днів, як решта дівчат кудись злиняли, а Бриджет почала терпляче їй пояснювати. А потім Матильда підливала в чашку Бриджет переважно горілку з шипучкою «Кул-Ейд».

Бриджет раділа можливості поговорити з Матильдою.

— Та Боже мій! — вигукнула вона. — Ти ж зовсім ніколи, ніколи не виходиш погуляти! Усі чули про тебе, але з тобою ніхто ніколи не розмовляв. Ти наче білий кит Васара. — Вона почервоніла й додала: — Найстрункіший, найсимпатичніший білий кит з усіх, — а потім сказала: — Ой! Ну ти знаєш, про що я.

Вона нервово пила. Матильда підливала, і Бриджет пила, Матильда підливала, Бриджет пила, аж поки Бриджет не почало вивертати на загальні сходи, й усі, хто намагався пройти, говорили: «Хвора чи що!». Або: «О Боже, Бриджет!». Або: «Фу, яка гидота, заберіть її звідси!». Покликали її подруг. Матильда дивилася крізь поручні з верхнього майданчика, як вони повели її додому.

Бриджет спускалася сходами, а Лотто проходив повз неї, піднімаючись. Він вигукнув: «Нічого собі!» і поплескав її по плечу. Перестрибнув останні кілька сходинок і пірнув у вечірку.

Зі свого сховку нагорі Матильда все це бачила. Першу проблему усунуто. Простіше простого.

Вона стояла надворі під холодним дощем, докурюючи другу сигарету, прислухаючись до вечірки. Вона дала йому десять пісень. Коли заграла «Сіль-із-Перцем», зайшла всередину, піднялася сходами. Зирнула по кімнаті.

Він був там, видерся на підвіконня, п’яний, щось ревів, і вона раптом здивувалася, побачивши, яке в нього м’язисте тіло. На стегнах у нього була пов’язка, зроблена з якоїсь дівчачої гелевої маски для очей.

До голови еластичним бинтом Ace була прив’язана порожня пластикова пляшка з-під води. Той іще вигляд. Але ж і вродливий він був! У нього було дивне обличчя,