спробуймо захопити його, мабуть, ми візьмемо нашого суб’єкта ще в ліжку, до речі, сьогодні субота, а в суботу ніхто рано не прокидається, ми побачимо, що він з’явиться перед нами у дверях достоту таким, якими ви є тепер, у халаті й піжамі та в капцях, якими прочовгає через коридор, а отже, психологічно ослаблений, не готовий до опору, нам можна й не квапитися, хто з вас добровільно зголоситься приготувати сніданок, Я, сказав другий помічник, чудово знаючи, що третього помічника, який також міг би зголоситися, тут немає. Якби ситуація була іншою, тобто якби план міністерства не порвали на клапті, а прийняли без дискусій, перший помічник залишився б із начальником, щоб обговорити деякі деталі, та позаяк такої потреби не було, то він, хоч також був у пантофлях на босу ногу, вирішив зробити товариський жест і сказав, Я тобі допоможу. Шеф ствердно кивнув головою, пропозиція йому сподобалася, й сів, щоб переглянути нотатки, які накидав, перед тим як заснути. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як двоє підлеглих з’явилися з тацями, з кавником, молочницею, грінками, апельсинами, йогуртом, компотом, не було сумніву, що обслуговування в середовищі політичної поліції не втратило своєї репутації, здобутої за багато років старанної праці. Змирившись із тим, що каву їм довелося випити з холодним молоком, бо підігрівати його не було часу, підлеглі сказали, що підуть зібратися й одягтися і зроблять це швидко. Вони вважали неабияким порушенням субординації той факт, що начальник прийшов до них уже вдягненим і в краватці, а вони досі були неохайними й непоголеними, зі злиплими очима, з нічним запахом і непомитими тілами. І не треба було це пояснювати, у таких випадках усе зрозуміло з півслова. Природно, що мирна атмосфера й покірлива поведінка підлеглих не залишали начальникові нічого іншого, як запросити своїх помічників приєднатися до нього за сніданком, Ми з вами колеги по праці, перебуваємо в одному човні, поганий той начальник, який постійно трусить галунами, щоб примусити своїх підлеглих підкорятися йому, вам відомо, що я до таких людей не належу, сідайте, сідайте. Збентежені помічники сіли, розуміючи, що хоч би що там говорилося, а в цій ситуації є щось неприродне, двоє волоцюг снідають у товаристві з чоловіком, який у порівнянні з ними здавався справжнім денді, це їм слід би підвестися з ліжка раніше, й вони мали б накрити стіл, коли їхній шеф вийшов би зі своєї кімнати в халаті й піжамі, якби йому так захотілося, бо саме ми, одягнені й причесані, як наказав нам бог, є тими тріщинками на великих будівлях, а не грандіозні революції, які повільно, знову й знову повторюючись, руйнують найміцніші соціальні будівлі. Мудрим є старовинне прислів’я, яке навчає, Якщо хочеш, щоб тебе шанували, не довіряй нікому, щоб потім не довелося каятись. Поки що начальник експедиції цілком усвідомлює свою відповідальність, варто лише послухати, що він каже, Наша експедиція має дві мети, одну головну й другу додаткову, метою додаткової, яку я відразу й назву, щоб не гаяти часу, є з’ясувати, наскільки можливо, але спочатку не надто напружуючись, який злочин учинила жінка, що допомагала вижити групі з шістьох осіб, про яку говориться в листі, головна ж наша мета, для досягнення якої ми застосуємо всі свої сили й спроможності й скористуємося всіма доступними нам засобами, це з’ясувати, чи існує якийсь зв’язок між цією жінкою, про яку розповідають, ніби вона зберегла зір, коли всі ми осліпли, й новою епідемією голосування порожніми бюлетенями, Знайти її буде нелегко, сказав перший помічник, Задля цього ми тут і перебуваємо, усі спроби відкрити коріння бойкоту досі зазнали невдачі, й може бути, що лист від того суб’єкта також не заведе нас далеко, але він принаймні відкриває нову лінію розслідування, Мені важко повірити в те, що ця жінка стоїть за рухом, який об’єднує кількасот тисяч людей і який завтра, якщо ми не зможемо підрубати це зло під корінь, може об’єднати мільйони, сказав другий агент, Перше неможливе, як і друге, проте якщо одне сталося, то може статися й друге, відповів начальник і замовк, напустивши на обличчя вираз людини, яка знає набагато більше, аніж їй дозволено розповісти, але не знає, де прихована істина, Неможливе ніколи не відбувається само. З цією щасливою фразою, яка могла б стати першим рядком сонета, закінчився перший сніданок. Помічники прибрали зі столу й віднесли посуд і те, що залишилося від їжі, на кухню, Тепер ми почнемо збиратися, зробимо це якнайшвидше, сказали вони, Чекайте-но, урвав їх шеф, а тоді сказав, звертаючись до першого помічника, Скористайся моє ванною, а то ми ніколи звідси не вийдемо. Помічник почервонів від утіхи, адже його кар’єра зробила великий крок уперед тепер, коли йому дозволено попісяти в унітаз начальника.
У підземному гаражі їх чекав автомобіль, ключі від якого вчора хтось поклав на столик біля ліжка начальника з короткою пояснювальною запискою, в якій були вказані марка, колір, номер і номер місця, де автомобіль був залишений. Не проминаючи портьє, вони спустилися на ліфті в гараж і відразу знайшли автомобіль. Була майже десята година. Начальник сказав другому помічникові, щоб він відчинив йому задні дверцята, Машину поведеш ти. Перший помічник сів на передньому місці, поруч із водієм. Ранок був чудовий, яскраво світило сонце, й це наочно свідчило про те, що справедливі кари, на які небо було таким щедрим у минулому, втратили силу протягом наступних століть, чудовими й справедливими були часи, коли за простий і випадковий непослух божественним розпорядженням кілька біблійних міст були спалені й перетворені на попіл разом зі своїми мешканцями. А тут було місто, яке проголосувало порожніми бюлетенями проти господа, й на нього не впав жоден промінь, який би спопелив його, як за набагато менші провини сталося із содомом і гоморрою, а також з адмою та севоїмом, спаленими на попіл, хоч про ці два міста не говорять стільки, як про двоє перших, назви яких, либонь, завдяки їхній неповторній музикальності, назавжди залишилися в пам’яті людей. Сьогодні, переставши сліпо підкорятися наказам господа, сонячні промені падають скрізь, де їм хочеться, і стало очевидним, що вони не допоможуть спрямувати на правильну дорогу грішне місто, яке проголосувало порожніми бюлетенями. Тому й послало міністерство внутрішніх справ трьох зі своїх архангелів, тих поліціантів, які нині виїхали до міста, начальника та його підлеглих, яких віднині ми станемо називати їхніми офіційними званнями і які будуть на офіційній драбині, згори вниз, називатися комісаром, інспектором та агентом другого класу. Двоє перших
