Прозріння - Жозе Сарамаго

республіки, й підтвердив чутки, які поширювалися вже протягом двох днів і які були або результатом ненадійності чиновників середньої ланки, які намагалися довести свою причетність до найсокровенніших таємниць держави, або умисне були поширені міністерством внутрішніх справ, щоб у корені підрубати можливі фантазії опозиції або максимально ускладнити будь-який намір прем’єр-міністра втрутитися в розслідування. Залишалося ще припущення, яке ми назвемо конспіративним і яке полягало в тому, що нібито таємна розмова між прем’єр-міністром і міністром внутрішніх справ увечері того самого дня, коли першого було викликано до президента республіки, була набагато менш таємною, аніж можна чекати в кабінеті зі звуконепроникними стінами, що, як відомо, приховують мікрофони останнього покоління, які можуть винюхати й знайти лише собаки з фантастичною підготовкою. Хай там як, а зло вже не можна було залагодити, державну таємницю було розголошено, й захистити її не було кому. Прем’єр-міністр був настільки переконаний в марноті таємниці, а надто коли вона вже перестала бути таємницею, що жестом людини, яка споглядає світ із високої високості, і ніби кажучи, Я знаю все, не надокучайте мені, повільно згорнув листа й поклав його до однієї з внутрішніх кишеней свого піджака, Воно прийшло від сліпоти, яка панувала чотири роки тому, я збережу його в себе, сказав він. Вираз скандалізованого подиву на обличчі начальника канцелярії примусив його всміхнутися, Не турбуйтеся, мій любий, існують принаймні два листи, достоту такі, як цей, не кажучи вже про безліч фотокопій, розкиданих, безперечно, повсюди. Вираз обличчя начальника канцелярії несподівано став розгубленим, наче він не міг зрозуміти того, що почув, або совість несподівано звинуватила його в давньому, якщо не зовсім недавньому злочині. Ви можете йти, я покличу вас, якщо ви мені будете потрібні, сказав йому прем’єр, підвівшись із крісла й підійшовши до одного з вікон. Звук розчинюваного вікна злився зі звуком зачинюваних дверей. З вікна прем’єр побачив лише ряд низьких дахів. Він відчув ностальгію за столицею, за тим щасливим часом, коли виборці підкорялися наказам згори, за монотонним перебуванням між невеличкою буржуазною офіційною резиденцією керівників уряду й парламентським палацом, за бурхливими й нерідко веселими політичними кризами, що були, наче спалахи полум’я передбачуваної тривалості й контрольованої інтенсивності, кризами, завдяки яким він навчився не лише не казати правду, а й нерозривно поєднувати її з брехнею, достоту так, як зворотний бік тканини природно поєднується з її зовнішнім боком. Він запитував сам себе, чи розслідування вже почалося, чи поліційні агенти, які братимуть у ньому участь, будуть тими самими, які довго й марно залишалися в столиці, щоб зібрати інформацію й доповісти про результати, чи міністр внутрішніх справ доручив це завдання людям, яким довіряв найбільше і хто перебував у полі його зору та під його рукою, і хто тепер, спокусившись яскравістю кінематографічної пригоди, що полягала в таємному проникненні під лінією блокади, протягуючи кинджал за поясом під загорожею з колючого дроту й нейтралізувавши магнітними блокаторами жахливі електронні сенсори, проникає на протилежний бік, у ворожий табір, прямуючи до своєї мети, наче кріт, обдарований дитячою спритністю, з окулярами нічного бачення на носі. Знаючи міністра внутрішніх справ так добре, як він його знав, трохи менш кривавого, ніж дракула, але набагато більшого любителя театральних ефектів, ніж рембо, прем’єр уявляв собі саме таку картину схваленої ним акції. І він не помилявся. Заховавшись у невеличкому гаю, що майже прилягав до периметра облоги, троє чоловіків чекали, поки ніч перетвориться на світанок. Тим часом у тому, що вільно нафантазував собі прем’єр, стоячи перед вікном у своєму кабінеті, не все відповідає реальності, яка постає перед нашими очима. Наприклад, ті люди вдягнені в цивільний одяг, кинджалів за поясом у них нема, а пістолети в кобурах мають заспокійливу назву табельної зброї. Що ж до страхітливих магнітних блокаторів, то серед усілякої апаратури ніде не видно приладів, наділених такою вирішальною функцією, що, коли поміркувати добре, могло лише означати, що на озброєнні тих людей не було приладів, які можна назвати магнітними блокаторами. Незабаром ми довідаємося, що в призначений час електронні сенсори на цій ділянці огорожі будуть відімкнені на п’ять хвилин, тобто на час, більш ніж достатній для того, щоб троє чоловіків, один за одним, не поспішаючи, пройшли крізь загорожу з колючого дроту, в якій для цієї мети був пророблений отвір такого розміру, щоб ті, хто в нього сьогодні проходитиме, не порвали собі штани й не подряпали ноги. Військові сапери полагодять цю дільницю загорожі, перш ніж рожеві пальці досвітньої зорі знову доторкнуться до гострих шпичаків, що протягом короткого часу не становили загрози, а також висвітлять величезні мотки колючого дроту, розмотані й натягнені по обидва боки загорожі. Троє чоловіків на чолі зі своїм начальником, який має найвищий зріст, ідучи один за одним, уже перетинають луг, вологість якого намочила підошви їхніх черевиків і тихо рипить під ними. На глухому путівці, за п’ятсот метрів звідти, чекає автомобіль, який відвезе їх крізь нічну тишу до їхнього місця призначення в столиці, до офісу підставної страхової компанії, яку брак клієнтури, як вітчизняної, так і зарубіжної, досі не довів до краху. Наказ, що його ці чоловіки одержали безпосередньо від міністра внутрішніх справ, був очевидним і рішучим, Доставте мені результати, і я вас не запитуватиму, якими засобами ви їх здобули. Вони не мали також жодної письмової інструкції, жодного паперу, який би їх захистив і який би вони могли показати на виправдання своїх дій, якби справи пішли гірше, ніж вони сподівалися, не можна було також виключати можливість, що міністерство залишить їх на поталу власній долі, якщо їхні дії можуть зашкодити репутації держави й незаплямленій чистоті її цілей та її діяльності. Таким чином ці троє чоловіків, наче військовий загін, закинутий на ворожу територію, хоч і не мають вагомих підстав думати, що вони ризикуватимуть там своїми життями, але повинні усвідомлювати делікатність своєї місії, яка вимагає таланту в розслідуванні, гнучкості в стратегії, швидкості у виконанні. Усього цього в найвищому ступені, Не думаю, що вам доведеться когось убити, сказав їм міністр внутрішніх справ, але в разі, якщо виникне екстремальна ситуація, і вам здасться, що іншого виходу у вас немає, не вагайтеся, я беру на себе залагодити конфлікт із правосуддям, Обов’язки міністра юстиції нещодавно взяв на себе прем’єр-міністр, наважився нагадати йому керівник групи. Міністр внутрішніх справ прикинувся, ніби не почув його зауваження, й лише втупив погляд у нахабу, якому не залишалося нічого іншого, як віднести очі. Автомобіль уже в’їхав до міста, зупинився на одному з майданів,