Українська література » Сучасна проза » Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Читаємо онлайн Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура
але спочатку, в 20-х роках минулого століття, “Любку” заспівала вся Одеса. А коли пісня вибралася за межі міста і загуляла неосяжними радянськими просторами, почалися метаморфози - і з текстом, і з іменем головної героїні. Спочатку Любку перейменували в Машу, що на тодішньому блатному жаргоні власне і означало “кохана, люба”. І вже в 1934-му році московські фольклористи, що досліджували пісенну творчість кримінального світу, зафіксували остаточну нинішню версію - “Мурка”. Найсмішніше, що на “блатній фені” це слово означало “працівник МУРу”, Московського карного розшуку. Тоді навіть приказка була: “Урки і мурки граються в жмурки”.

Але повернемося до Сурки. Одеса вельми своєрідно відгукнулася на таку нечувану популярність своєї землячки. Анонімні автори створили… пародію на цей шедевр міського кримінального фольклору. Любка-Маша-Маруся Климова перетворилася на Сурку, часом Сарку, а трагічні події, оспівані в першоджерелах, набули відверто комічного характеру.

Отже: “Раз пішли на дєло я і Рабинович…”. Що роблять нормальні нальотчики у цьому випадку? Приходять туди, куди намірилися і роблять оте саме “дєло”. А вже потім - в залежності від ситуації - або в ресторані пропивають набуте, або на “малині” зализують рани.

А що роблять наші “злі урки з темного провулка” Абрамович і Рабинович? Вони думають не про справу, а про випивку, ймовірно - про “сто грам для хоробрості”. І заходять до першого-ліпшого “задрипаного буфету”. Та ще й виправдовуються: а чого б не випить бідному єврею, як нагальних справ в нього нема? Себто наліт - то не нагально. Зачекає.

Вже смішно.

Зайшли Рабинович з Абрамовичем… слухайте, здається, щодо прізвищ цікаве співпадіння вимальовується, але, завважте, ми тут ні до чого! Зайшли, знацця, наші герої до буфету - і що ж вони бачать? Там уже сидить Сурка (версія - Сарка, Хайка). Ну сидить собі жінка, то хай би й сиділа, якщо у неї є час і немає нагальних справ.

Але! У Сурки під спідницею… арбалет, та ще й заряджений дробом. Сучасні письменники в жанрі “фентезі”, вдавіться, а подібної зброї вам нізащо не вигадати! По-перше, як вона та горгопина, під спідницею, помістилася? По-друге, куди той дріб зарядили? А третє, найголовніше: чому, зобачивши в задрипаному буфеті Сурку-Сарку-Хайку з такою екзотичною зброєю, Рабинович з Абрамовичем одразу вирішили, що це вона “зашухерила Арона з Соломоном”? У збірнику Грабовського і Смирнова викладається версія: невдахи нальотчики образилися, що мадам не привіталася. “Ми до неї: “Здрастуй!” - Сарка ігнорує, не бажає з нами говорить”. Втім, можливо, наявність під спідницею арбалета, зарядженого дробом, була обов’язковою для агентів одеського ЧК. Недаремно ж існує геніальний жарт, який звучить саме так: “Адєса імєєт много такіх вєщєй, каторих нєт в другіх гарадов”.

Ну, а далі починається справжнісінький єврейський хамішуцер! Рабинович з Абрамовичем забувають про наліт і терміново кличуть кілера, такого собі Мойшу-кримінальника. Мойша, як і належить, заряджає свою “пушку”, висліджує зрадницю “в темному провулку біля синагоги”, бо куди ж іще ввечері піде самотня молода чекістка, - і виголошує цілу промову. Мовляв, здрастуй, моя Сурка, здрастуй, дорогая, здрастуй, моя Сурка - і прощай, ти зашухерила Арона з Соломоном, так тепер за це від мене май!

До речі, авторам цікаво: хто ж такі Арон із Соломоном, якщо Рабиновича звали Гриша, а Абрамовича - Льоня?

Але це ж вам пісня, а не телевізійний серіал про сучасну “Бригаду”. Там вам на Арона з Соломоном мінімум три серії відписали б: одну про Арона, другу про Соломона, а третю про те, як їх насправді зашухерив Мендель, а стрілку перевів на Сурку. Але, повторюємо, це не телевізійне мило, це Одеса початку 20-х років - з її реаліями і специфічним гумором. Тому можна обійтися без витребеньок і перейти одразу до справи.

І отут усіх текстологів минулого, сучасного і майбутнього таки точно переклинить. Бо подивіться самі: Сурку-Хайку “замовили” кому? Мойші. А стріляє хто? Рабинович! Та ще й з револьвера (“дури”) з кривим дулом. І що ви після цього хочете - щоб він влучив? Ні, він таки влучив - цитуємо - “Рабинович стрельнув, стрельнув - промахнувся і попав він трішечки в мене…”. Що було далі? Ми зафіксували принаймні три друковані версії. Доки бідолаха Абрамович лежить у шпиталі, Сурка жива-живісінька приходить до тями на Слобідці, а гицель Рабинович п’є четвертий день сам, Сурку поїть вже четвертий день і нарешті - гуляє з вищезазначеною Суркою без вживання алкогольних напоїв.

Зізнаємося щиро: всі три варіанти нам подобаються більше, ніж класичні фінали блатної “Мурки”, де вона “в шкіряній тужурці” лежить у труні, прикрашеній квітами рівними рядами і фривольними написами, а за труною йдуть “лягаві” в колону по троє, а за ними мама з татом і вся одеська шпана.

Це зараз історію про бідолашну жертву блатних забобонів друкують практично у всіх збірниках “застольних” пісень і навіть виконують по телебаченню. Свого часу наші позбавлені почуття гумору батьки і вчителі влаштовували нам капітальні “шмони” з наступним добрячим хамішуцером за віднайдену у схованці за обкладинкою щоденника сторіночкою з текстом єврейської “Мурки”.

А тепер - найсмішніше. Саме з єврейської “Мурки” втрапив до широкого народного обігу фразеологізм “єврейське ружжо”, себто, зброя з кривим дулом для стрілянини з-за рогу. Уявіть собі - десь зо два роки тому майже водночас у пресі та Інтернеті з’явилися два повідомлення, та ще й з фотографіями. Зброярі України та Ізраїлю, незалежно одні від одних сконструювали автомат… для стрілянини з-за рогу! З єдиною відмінністю: у нашого кривий приціл, тому руки з автоматом все ж таки доводиться вистромляти з прикриття, а у ізраїльського таки справді кривий ствол. Не інакше як конструктори згадали свою студентську молодість і співи під гітару “на картоплі”.

Що не кажіть, а мистецтво - то велика рушійна сила.


Епілог

Серед ночі хтось стукає у двері до старого єврея.

- І хто там?

- Смерть.

- Так і що?

- Так і все.


Така от зовсім невесела історія, котра чомусь цитується мало не в усіх без винятку

Відгуки про книгу Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: